Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
Мія:
— Я розповіла тобі все, що знала. А тепер ти збираєшся допомогти мені дістатися у Діксі-Піґ чи мені доведеться робити це самій? Я зможу, якщо буду змушена, особливо за допомогою черепашки.
Сюзанна:
— Я допоможу.
Хоча рівень її допомоги Мії дещо залежав від того, котра година зараз була.
Скільки часу вони тут просиділи? Ноги в неї цілком заніміли від колін і до ступень, і сідниці також, вона вирішила, що це гарний знак, але ж у цьому флуоресцентному освітленні, сказала собі Сюзанна, завжди одна й та сама пора дня.
— А воно тобі треба? — спитала її підозріливо Мія. — Чому це тебе так цікавить, котра зараз година?
Сюзанна спромоглася на відповідь:
— Дитина. Ну, знаєш, я змогла затримати початок пологів лише ненадовго, розумієш?
— Звісно, що розумію. Тому-то й хочу піти швидше звідси.
— Добре. Треба тільки подивитися, скільки грошей нам залишив наш приятель Матс.
Мія дістала пачечку банкнот і почала нерозуміюче їх розглядати.
— Вибери купюру, на якій написано «Джексон».[87]
— Я… — збентеження. — Я не вмію читати.
— Дозволь мені вийти наперед. Я сама прочитаю.
— Ні!
— Гаразд, гаразд, заспокойся. Це такий дядечко, у нього ще волосся зачесане вгору, як у Елвіса.
— Я не знаю ніякого Елвіса…
— Не переймайся, візьми верхню купюру. Добре. А тепер поклади решту грошей собі до кишені, засунь акуратно поглибше. Двадцятку тримай у руці. Валимо з цієї шафки-купе.
— Що таке шафка-купе?
— Міє, заткнися!
ШІСТНАДЦЯТЬ
Повернувшись до холу на ватяних, немов шпильками утиканих ногах, Сюзанна з деяким полегшенням відзначила, що надворі почало смеркатися. Хоча їй і не вдалося перебитися цілий день, більшість його вона таки згаяла.
У холі було людно, проте без колишньої метушні. Гарна євразійка, котра вписувала її/їх до готелю, вже пішла, закінчилася її зміна. Під козирком двійко інших чоловіків у зеленій уніформі з галунами свистом підкликали таксі для гостей, більшість з котрих було одягнені у смокінги та довгі блискучі сукні.
— Їдуть на вечірки, — зазначила Сюзанна. — А хтось до театру.
— Сюзанно, мені це нецікаво. Ми мусимо попросити собі такий жовтий віз у тих чоловіків у зеленому одязі?
— Ні. Візьмемо таксі на розі.
— Що це ти таке кажеш?
— Ой, облиш врешті свої підозри. Тобі не терпиться довезти малюка туди, де або він, або ти загинете, я певна цього, проте вірю у твої добрі наміри і виконаю свою обіцянку. Оце я й кажу.
— Гаразд.
Без зайвих слів — і, звісно ж, без вибачень — Мія вийшла з готелю, повернула праворуч і вирушила знову в бік Другої авеню, до «Другої Хаммаршольд-Плази» і красивої пісні троянди.
СІМНАДЦЯТЬ
На розі Другої авеню й Сорок шостої вулиці стояв припаркований біля тротуару залізний фургон вицвілого червоного кольору. Бордюр у цьому місці був жовтим, і якийсь чоловік в синьому костюмі з емблемою «Патрульний-Наглядач» на рукаві, схоже було, обговорював цей факт з іншим чоловіком, високим і білобородим.
Мія відчула поривчастий відрух тривоги.
— Сюзанно! Що трапилось?
— Отой чоловік!
— Отой «Патрульний-Наглядач»?
— Ні, отой, що з бородою! Він виглядає майже точно, як Хенчик! Хенчик з роду манні! Хіба ти сама не звернула уваги?
Мія уваги не звертала, бо їй це було нецікаво. Вона лише второпала, що ставити фургон при жовтому бордюрі було заборонено і бородатий чоловік, схоже, про це знав, та він все одно його не прибирав. Він продовжував встановлювати мольберти й ставити на них картини. Мія здогадалась, що суперечка між цими двома відбувається вже не вперше.
— Я випишу вам квитанцію, преподобний.
— Робіть, що вважаєте за потрібне, пане офіцере Бензику. Бог любить вас.
— Гаразд. Таке приємно чути. А щодо квитанції, то ви її порвете. Правильно?
87
Портрет сьомого президента США Ендрю Джексона (1767–1845) міститься на 20-доларовій купюрі.