Завоювання Плассана

— Запевняю вас, — пробелькотів він, — я їй нічого не робив, я її й пальцем не зачепив.

— Еге ж! Уже місяць, як ви чекали слушного часу! — в нестямі крикнула Роза. — Ми це добре знаємо, бо стежили за вами. Бідолашна жінка передчувала, що ви на неї накинетесь. Облиште, не брешіть, а то я не знаю, що можу зробити!

Обидві інші жінки, не наважуючись говорити з ним таким тоном, кидали на нього погрозливі погляди.

— Запевняю вас, — повторив Муре лагідним голосом, — я її не бив. Я прийшов спати і вже пов’язав свій фуляр. Але коли я торкнувся свічки, яка стояла на комоді, вона прокинулась, простягла вперед руки і закричала, а тоді почала бити себе кулаками по голові і дряпати тіло нігтями.

Куховарка гнівно похитала головою.

— Чому ж ви не відчиняли дверей? — спитала вона. — Стукали ми, здається, добре.

— Запевняю вас, це не я, — ще лагідніше знову сказав він. — Я не знав, що з нею діється. Вона кинулась на підлогу, кусала себе, кидалася так, що падали меблі. Я не наважувався пройти повз неї, я остовпів. Двічі кричав вам, щоб ви увійшли, але ви не почули мене, мабуть, тому, що вона надто сильно кричала. Я дуже злякався. Це не я, запевняю вас.

— Отож вона сама себе побила, правда? — уїдливо сказала Роза.

І додала, звертаючись до пані Фожа:

— Мабуть, він викинув дрючок через вікно, почувши, що ми сюди йдемо.

Поставивши нарешті свічник на комод, Муре сів, поклавши руки на коліна. Він більше не оборонявся. Роз гублено дивився він на цих напіводягнених жінок, що вимахували своїми худими руками коло ліжка. Труш і абат перезирнулися між собою. Із жовтим фуляром на лисуватій голові, без сюртука, бідолашний Муре зовсім не здавався таким лютим. Вони підійшли і подивились на Марту. Лежачи з конвульсивно перекошеним обличчям, вона, здавалось, прокидалася після якогось тяжкого кошмару.

— Що сталося, Розо? — спитала вона. — Чому всі тут? Я почуваю себе зовсім розбитою. Прошу, дайте мені спокій.

Роза повагалась якусь мить.

— Ваш чоловік тут, у кімнаті, пані, — пошепки сказала вона. — Ви не боїтесь лишитися з ним самі?

Марта подивилась на неї здивовано і відповіла:

— Ні, ні, вийдіть, прошу вас, я дуже хочу спати.

Тоді всі п’ятеро вийшли з кімнати, залишивши Муре, що сидів, розгублено втупивши очі в ліжко.

— Він тепер не наважиться зачинити двері, — сказала куховарка, йдучи нагору. — На перший же крик я збіжу вниз і кинусь на нього… Я ляжу не роздягаючись… А ви чули, як вона брехала, добра жінка, аби тільки він не мав неприємностей, цей дикун? Вона скоріше дасть себе вбити, ніж буде винуватити його в чомусь. А яке невинне обличчя він скорчив, га?

Троє жінок ще трохи поговорили на площадці третього поверху, держачи в руках свічники і показуючи свої кістляві плечі, ледь прикриті хустками; вони прийшли до висновку, що немає достатньої кари на таку людину. Труш піднявся нагору останній, хихикаючи за спиною абата Фожа:

— А вона ще пухкенька, наша хазяйка. Тільки, мабуть, не дуже приємно дивитись, як твоя жінка звивається на підлозі, мов той черв’як.