Завоювання Плассана

Вона заплакала.

— Дожити до моїх літ, щоб побачити отакі речі!.. Людина, якій ми зробили стільки добра, коли вмер його батько, а він був у нас прикажчиком… Це Ругон хотів, щоб ви побралися, хоч я йому й казала, що в Муре фальшиві очі. Взагалі він ніколи не поводився з нами добре; і в Плассані він оселився тільки для того, щоб хизуватися перед нами своїми жалюгідними грішми, які йому пощастило наскладати. Хвалити бога, нам він не був потрібний, ми багатші за нього, і це його дратувало. Він обмежений і до того ж заздрісний; цей неотеса не хотів бувати в моєму салоні, він луснув би там з заздрощів. Але я не лишу тебе, моя доню, з такою потворою. На щастя, у нас є закони.

— Заспокойтеся, все це перебільшено, запевняю вас, — мовила Марта в дедалі більшому замішанні.

— Ось побачите, що вона його ще захищатиме, — сказала куховарка.

В цю мить абат Фожа і Трупі, які про щось радилися в саду, почувши гомін, підійшли ближче.

— Пане кюре, я глибоко нещасна мати, — почала пані Ругон, підвищивши голос. — Зі мною лишилася тільки одна дочка, і ось я дізнаюся, що вона виплакала всі очі… Я благаю вас, ви живете коло неї, заспокойте її, обороніть її.

Абат пильно дивився на неї, наче прагнучи зрозуміти причину цього раптового суму.

— Я тільки що бачилась з однією особою, ймення якої не називатиму, — вела вона далі, в свою чергу втупивши очі в священика. — Ця особа налякала мене… Господь знає, що я зовсім не хочу нападати на мого зятя! Але ж мій обов’язок захищати інтереси своєї дочки… Мій зять — негідник, він брутально поводиться з своєю дружиною, викликаючи обурення всього міста, він вплутується в усі брудні справи. Ви побачите, що він ще скомпрометує себе і в політиці, коли надійдуть вибори. Це ж він минулого разу керував всім отим набродом з передмістя… Я цього не переживу, пане кюре.

— Пан Муре не дозволить, щоб йому робили зауваження, — промовив абат.

Але не можу ж я залишити мою доньку з такою людиною! — вигукнула пані Ругон. — Я не дозволю йому безчестити нас. Адже є якесь правосуддя.

Труш переступав з ноги на ногу. Скориставшись з мовчання, що запало на мить, він бовкнув:

— Пан Муре збожеволів.

Слово впало, як удар молота, всі перезирнулися.

— Я хочу сказати, що у нього голова не міцна, — провадив далі Труш. — Досить подивитися на його очі… Признаюся вам, що я неспокійний. В Безансоні був один чоловік, який дуже любив свою дочку, а потім однієї ночі задушив її, не усвідомлюючи сам, що він робить.

— Так, пан давно вже з’їхав з глузду, — пробурмотіла Роза.

— Але ж це жахливо! — сказала пані Ругон. — Ви маєте рацію; у нього був якийсь дивний вигляд, коли я бачила його востаннє. Він ніколи не був дуже розумний… Ах, моя бідолашна дитино, обіцяй, що ти мені все розповідатимеш. Тепер я не зможу спокійно спати. Чуєш, при найменшій вихватці твого чоловіка не вагайся, не піддавайся більше… Божевільних не можна лишати на волі!