Українське письменство

З виходом в світ першої книжки «України» «Записки Київського Наукового товариства» набувають значення наукового видання для спеціаліста по тій чи іншій галузі українознавства. Всі популярніші статті, приступніші для широкого читача розвідки, критичні статті з приводу нових здобутків науки, нових наукових видань — все це переходить до «України». Проте, незважаючи на таке розмежування матеріалу між двома органами (одному дістаються огляди, критика та наукова хроніка, другому — «Запискам» — спеціальні розвідки та досліди), XIII книжка останніх містить в собі багато такого, що буде інтересно не тільки для спеціаліста філолога, а і для ширшого, не чужого інтересам українознавства читача. Так, поминаючи спеціальну розвідку покійного галицького ученого Богдана Бучинського про «Грамоту Мисаїла та грамоту Нифонта» — два інтересні документи з епохи XV—XVI в., — такий загальний інтерес мають і замітка проф. Грушевського про «Долю Острянинової жінки», і велика стаття Возняка про «Культурні зноси галицької і російської України в 1-й половині XIX в.», причинки до біографії Житецького, подані проф. Перетцом, і стаття Щербаківського про «Ілюзійне підвищення внутрішньої високості українських церков».

Коротенька — на чотири сторінки — замітка проф. Грушевського подає інтересну ілюстрацію до його великої статті про заселення Слобожанщини, надрукованої в «Україні». Ця замітка подає три документи, що стосуються до долі жінки козацького гетьмана Острянина, одного з перших піонерів козацького руху на схід, вбитого товаришами-колоністами в 1641 році. Перший з цих документів є «челобитна» гетьманової «женишки» про прийняття її в Новодівичий монастир — «без вклада», і другий — указ царя Михайла Федоровича про прийняття її в монастир, і третій — нове прохання гетьманші про видачу їй царського жалування «на постригане и на плате». Ці слізні прохання становлять, на думку проф. М. С. Грушевського, один з найбільш ранніх епізодів того запобігання українських людей московської ласки, московських звичаїв, що таким пишним цвітом процвіло вже в кінці XVII століття.

За статтею проф. Грушевського йде стаття Возняка про «Культурні зносини України з Галичиною». Ця стаття значно ширша, ніж здається, і дає більше, ніж обіцяє своїм заголовком. Автор досліджує і докладно розповідає не тільки про історію зносин українських учених з галицькими, але по дорозі освітлює і інтереси, наміри і літературні погляди діячів галицького відродження. Ми знайомимось з етнографічними студіями І. Вагилевича, літературними поглядами Якова Головацького, їх інтересом до успіхів українського відродження по цей бік кордону. Правда, в статті мало загальних висновків (почасти, може, це пояснюється тим, що стаття ще не скінчена), нема виразних характеристик окремих епізодів і осіб, але ця хиба викупається в значній мірі свіжістю матеріалу, особливо свіжого та інтересного для нас — українців з України Російської.