У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

Залишившись із сестрою наодинці, Янчук мав нагоду подивуватися її дорослою розсудливістю і практичністю. Оце вперше по його повороті вона познайомила його зі своїм баченням їх становищ і пріоритетів. Ліда заявила, що закінчивши сьому групу, далі у школі не вчитиметься, а поглиблюватиме свою майстерність курсами. Петро ж і надалі має лікуватись, після семінарів і сесій — неодмінно здати всі університетські заборгованості та повернути Бойкам позичене, врешті-решт — думати про одруження, «щоб була господиня в оселі і поміч у подальшому навчанні». Лесю не мала на увазі: «хай узнає, кого втратила!»

Поволі сутенів чарівний літній вечір, повний переспівів лісового птаства і звуків музики з парку, як Петро провів сестру лише до вулиці, пославшись на болі в попереку і в нозі, що відповідало дійсності, та правдивою причиною було його небажання випадково перестріти Югину, яка безсумнівно чекала на нього, а він не відчував готовності до зустрічі з нею — ні тілом, ні душею. Звичайно, він почувався зобов'язаним їй — і за опікунство над його сестрою, і за влаштування для нього витяжної ванни, і за ремонт та облаштування цієї квартири, врешті — за незрадливе чекання на нього, у що буз сумнівів повірив, але сподівався, що Югина знайде в собі сили почекати до завтра ініціативи для зустрічі від нього.

Завісивши щільно вікно і засунувши двері, Янчук взявся до читання багатих фольклорних конспектів Фатіми і проштудіював їх аж задосить, крім того, допізна складав письмовий план підготовки інших заборгованих ним дисциплін за програмою та список літератури під нього, яку вирішив попитати у курортних бібліотеках...

Постіль пахла дорогими Ївжиними парфумами, Петро ліг і одразу заснув. Сон кинув його спочатку у Вороніж і спіткав там із Лаврою, потім переніс у пахуче-чарівний, повний цвіту і пташиного співу батьківський садок до невеличкої пасіки, що аж гула трудівничим ентузіазмом роїв зискливих бджілок — дарма, що не собі на користь, і далі — до підритого водою берега Тясмину із самотнім припнутим до лози їхнім човном, похилою вербою навпроти за річкою і якоюсь дуже йому знайомою дівчиною. Її поемі тика нагадувала Лаврину, та лукава хвацькість і палкість у погляді й копиця світлих кіс переконували, що то Марусина, але не така, як знав її, а засмучена чи аж ображена. У сні пізнавши її, Петро мучився своїм ще хлопчачим коханням та кляв себе, тепер розчарованого: «Яка ж людина погань у своїх змінностях і непостійностях, яка ж вона паскудна навіть у любові!.. Зрадив я тебе, зрадив і Лесю!..»

Та зрада збудила Янчука досить рано. Ще лежачи і вже вставши, він укотре перебродив той сон, немов холодну воду, переглядав ще й ще раз власний осудливий докір собі ж. Те ж плелося в його свідомості і при вправах-руханках — почувався винним у неймовірних аморальних гріхах, наче заплетеним павутинням...

Після сніданку Петро сходив до бібліотеки за потрібними підручниками й засів за їх штудіювання аж до підвечора, чимало прочитавши, занотувавши й запам'ятавши, але не забуваючи про наближення необійдного візиту до Югини, яка безсумнівно вже давно повернулася з кіносеансу й безперечно чекала на нього. Тож пішов до неї, не обідавши.

Недільний літній день видався напрочуд ясно-світлим, повним обворожливого плачу горлиці зі старезної ширококронної сосни під вікном Петрової квартири і бравурної музики з репродукторів дорогою до Югининої.

Зустрілися за традиційною неспішною вечерею, розмовляли про справи на курорті й у місті, про події у світі. Югина розказувала про переглянутий фільм, випитувала про Янчукові «фінські одіссеї». Підкріпившись коньяком і смачними почастунками, «дорогий гість» роздивлявся розкішно умебльовану квартиру і її господиню, до трему обрадувану, лише в халат ошатнену, неприємно усвідомлюючи, що він є не тільки її партнером-спільником і що їх стосунки не такі чисті, як би того хотілося...

Після зашторення вікон і ввімкнення нічника продовжили в ліжку. Югина, побачивши голе розпанахано-попасмужене черево Петра, виказала неабияку тактовність, справжнє співчуття та щиру турботу про нього, чого ніколи досі не проявляла в ненаситному екстазі злук, ласок, пещень і милувань. Було їх не менше й тепер, але при тому вона ощаджувала його сили, намагалася вивести його з незрозумілого їй душевного ступору, який пояснювала собі рубцями і на його психіці, а не лише на тілі, після пережитого.

Отож, господиня вміло чергувала еротику й секс із розмовами на різноманітні побічні теми, символічно малі випивки — із запевненнями «дорогого гостя» в тому, що він такий же невразливо сильний, як і колись, що скоро, завдяки витяжній ванні, він вилікує й рештки ранінь і швидко стане на ноги, підкупала його простотою і щирістю, розказуючи плотські анекдоти, яких знала безліч.

— Знаю, що, як на твої мірки й лекала, я пересічна й зіпсована неробством егоїстка, а ще — партійна кон'юнктурна повія!.. Та партійність, на яку ти дивишся, як Ленін на буржуазію, дає мені доступ до благ і захист від їх утрати, — пестила й ласкала Югина Петра. — Кохаю тебе!..

— А що по-твоєму кохання? — поцікавився Янчук, плутаючись у розгадках партнерші, іноді аж вульгарної.