Вибрані твори в двох томах. Том I
- Автор: Ткач Дмитрий Васильевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том I». Краткое содержание книги:
Левко Пилипович погасив багаття, підняв казанок, відклав для Андрійка сухар, поставив кухлик води і пішов до траншей.
А коли повернувся, то хлопчика у вежі вже не було. Він виявився на скелі, на своєму постійному місці. Сидів, стежив за морем і жував стебельце трави, яке ще зберегло смак солодкої вологи після недавнього дощу.
— На морі спокійно, — доповів він, повернувши чубату, розкуйовджену голову до батька.
— В селищі теж, — поділився своїми спостереженнями Левко Пилипович. — І це мене дуже дивує. Наче вимерли всі там. Тільки на катерах нібито якесь пожвавлення.
Вони помовчали, дивлячись на ліниве, заколисане сонцем і тишею море. Далі Левко Пилипович сказав:
— Але з тими їхніми катерами у нас окрема розмова буде. Ми їх топитимемо отут під скелею. Ми їх закупоримо в бухті, як у пляшці. Хай тільки спробують вийти в море… Ну, тут справді спокійно. Йди поїж, поки не прочахло, там я приготував, а я в той бік ще подивлюся. Щось підозріла мені ця тиша…
Андрійко пішов до вежі, а Левко Пилипович знову вивчав бухту і селище, притуливши бінокля до очей.
Раніше в порту стояло вісім катерів. Одного з них потоплено. Фашисти так і не підняли його з води, може, в них не було чим, а може, боялися нових несподіванок. Отож стало сім. Тепер до них додалося ще три. Це ті, що убили Грицька і захопили баркас Мікоса Фасулаті. Мабуть, підкріплення прийшло. Очевидно, готується якась бойова операція.
«Стривайте, буде вам операція!..» — зловтішно подумав Левко Пилипович.
Тепер уже картина внизу де в чому змінилася. Стало помітно пожвавлення і в селищі. Кілька разів з'являлися групи гітлерівських солдатів. Вони перетинали площу і зникали серед котеджів та глинянок. Потім когось повели до комендатури, Лезкові Пилиповичу здалося, що то була жінка. Згодом площею, яка лежала між бухтою і церковцею, здіймаючи жовтаву куряву, промчали дві вантажні автомашини з гітлерівцями — їхні нерухомі постаті з чітко окресленими касками й рівними плечима мундирів здавалися чорно-чавунними.
Ні, не треба вводити себе в оману, що в селищі, у ворожому таборі, все спокійно. Щось відбувається. Але що саме?
Левка Пилиповича зараз над усе непокоїла доля Мікоса та його сина. Десь глибоко в свідомості знову закрадались негарні думки. Може, Мікос заздалегідь домовився з фашистами, що він виманить оборонців вежі на скелю, на видне місце? Може, і ворожі катери не випадково з'явилися з-за мису саме в ту мить, як Левко Пилипович з Грицьком тягли вантаж? Та, зрештою, може, Мікос і не харчі причепив до троса, а просто щось важке, аби тільки довше затримати оборонців вежі під вогнем ворожих кулеметів? І цілком можливо, що зараз Мікос Фасулаті спокійнісінько сидить собі вдома, одержавши від ворогів добру винагороду…
Та Левко Пилипович відганяв цю підозру. Бо могло ж бути й інакше. Поки він оце так погано думає про Мікоса, фашисти десь у своїх катівнях мордують і його, і Костаса. Може, вже й до смерті замордували і обох їх немає серед живих…
Чого тільки не передумав старий учитель, не знаючи й не відаючи, що ж робиться насправді.
Прийшов Андрійко. Вигляд у нього був куди кращий, ніж зранку. Блідою прозорою рожевістю взялися щічки, і живими, ясними вогниками блищали очі. Хлопець похвалився:
— От наївся! — і погладив себе рукою по животі.
— Ну й гаразд, — сказав, радо усміхаючись, батько. Коли він усміхнувся, шкіра на його запалих щоках розтяглася, зарясніла чорними старечими зморшками, а вилиці ще виразніше випнулися. — Лягай ще полеж, — порадив він синові. — Не бігай зря, не витрачай сил, бо вночі знову спати не доведеться. Будемо он туди траншею копати.
— То я й зараз можу. Я відпочив і наївся.
— Краще сходи принеси мені «Вахтовий журнал».
Андрійко не забарився, хутко приніс товстий зошит у коричневому коленкорі й подався на скелю. Тут він не одразу забрався на свій «марсовий місток», як назвали з самого початку цей спостережний пункт, а ще обійшов усю свою ділянку, обережно заглянув униз, туди, де горнулося до скелі вічно живе море, і вже тоді влаштувався на постійному місці та став стежити за морем.
Свої останні дні доживав липень. Останні шторми ще не розгулялися, вони майже завжди починаються у вересні. А поки що море по-літньому спокійне, лагідне. І в такий час спокою сюди особливо долинає безугавний гуркіт боїв з-під Севастополя. Вночі видно ще й криваву, бурхливу заграву пожеж над містом. З повідомлень радіо, яке незмінно вмикали тричі на добу, Андрійко знає, що вогняне кільце оборони дедалі звужується, та все ж не вірив, щоб фашисти могли топтати вулиці Севастополя.