Вибрані твори в двох томах. Том I
- Автор: Ткач Дмитрий Васильевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том I». Краткое содержание книги:
Знову дивився, в котрий уже раз прикидав, де гітлерівці можуть знайти щілину, щоб просочитися сюди, на гору.
Тепер їх тільки двоє — він і Андрійко. А проти них двох — оті, що внизу, в сталевих квадратних касках, в брудно-зелених мундирах, у важких кованих чоботях, з автоматами на грудях. У них, крім автоматів, є ще гармати, міномети, авіація…
«Ми своє робили як належить, — думав Левко Пилипович, — передавали інформацію на Велику землю, поки вона сама не замовкла… Звісно, той, хто приймав, знає, де ми і хто. І йому дуже добре відомо, що ми оточені ворогами, відрізані од світу. Але не має змоги допомогти нам. Та й не до нас зараз. Он Радінформбюро сповістило, що бої точаться вже на схилах Ушакової балки, оборонці міста тримають Сапун-гору… — Левко Пилипович часто бував у Севастополі і добре знає місцевість, ясно собі уявляє, де перебувають наші війська, а де — ворожі. — Ага, ось ще й сюди треба прокопати траншею, зробити гніздо для кулемета, про всяк випадок. Може, доведеться по літаках стріляти, то внизу ворогам не видно буде вогневої точки… Коли протягом дня все обійдеться спокійно, цієї ночі й тут прокопаємо, — вирішує Левко Пилипович. — Хай Андрійко добре виспиться, бо попереду тільки вдень і доведеться відпочивати обом по черзі, а вночі обоє стоятимемо вахту…»
Він знову повернув до вежі, але вже з іншою метою. Треба ще раз розподілити продукти та воду. На кожен день. На багато днів. А на скільки саме?.. Хто його знає. Якнайдовше. Оце і все мірило.
Той хліб, що передав Мікос, давно вже з'їдений. Лишилася ще пачка галет. У ній — двадцять штук. Отже, можна поділити на двадцять днів — по півгалети кожному на добу.
Далі Левко Пилипович дістав мішечок із сухарями. Порахував. Сорок сім. Виходить, що й по сухарю в день. Дев'ять сушених бичків. Один на двох щодня. І то — ненадовго вистачить. Чотири грудочки цукру. «Але це тільки Андрійкові, — поклав Левко Пилипович, — собі ні крихти».
Власне, він і заходився переглядати та ділити всі оті продукти наодинці, щоб не бачив Андрійко. Бо яка ж то мука — дивитися виснаженій голодом людині на їстівне і не мати права хоч трохи вгамувати свій голод. Звісно, це так тільки говориться, що оце мені, а це Андрійкові. Мабуть, настане час, коли він і свою мізерну пайку віддаватиме синові.
«Андрійку, Андрійку! Чи думала твоя мати, що тобі доведеться ось так жити на дикій скелі, в оцій старезній, напівзруйнованій вежі, тамувати лютий голод шматочком сухаря, побризканого водою, спати на мішку з травою, жити день і ніч у чеканні, що ось зараз ти віч-на-віч зіткнешся у смертельному бою з ворогом?.. Ні, таке їй і на думку ніколи не спадало. І зараз не уявляє вона собі всього цього. Таке їй і не примариться. Вона не знає, що сталося з двома синами, Василем та Грицьком. Нічого не знає про свого чоловіка і не уявляє, який він зараз…»
Раптом Левко Пилипович згадав, що обіцяв синові зготувати обід. На дні останньої баночки було зо дві ложки м'ясних консервів. «Всі вкинути чи поділити на двічі? — завагався: він, але тут же вирішив: —Звісно, поділити. Завтра теж їсти треба».
Він розклав вогонь, налив у казанок два кухлики води й повісив його на триногу. Вода швидко закипіла. Тоді вкинув у неї консерви й пучку солі. Солі теж лишалося тільки на дні невеличкої залізної коробочки. Погано. Скоро нічим буде й розмоченого сухаря задобрити. Правда, замість солі можуть піти сухі солоні бички. Так що бички треба розтягнути надовше, не можна по півбичка щодня. Лишаються на день півгалети й сухар. А може, тільки одна галета, потім — один сухар.
Чи довго проживе людина на таких харчах? Хто знає? Ніким це не випробувано. Мабуть, усе-таки це аж надто мало!
Але ж поки що є вдосталь води. Грицько та Андрійко встигли назбирати її кілька бідонів. А Левко Пилипович десь читав, що людина тільки на одній воді може прожити близько двох тижнів. Та йому з Андрійком треба не лише жити, не лише існувати, а ще й битися з ворогами.
То на скільки ж діб вистачить харчів? Якщо дуже економити, можна протриматися з півмісяця. А далі?..
Далі буде видно. За цей час напевне щось зміниться. Не може ж бути, щоб фашисти взяли Севастополь. А якщо й візьмуть, то ненадовго. Однак вони там не утримаються. Тоді прийде допомога і йому з Андрійком. Аби тільки в Андрійка вистачило сили. Дитина ж іще!
Згадка про Андрійка, як завжди, наповнила його серце хвилею невимовної ніжності. А разом народжувалось і дедалі утверджувалося каяття: навіщо лишив хлопчика в оцьому пеклі? Тисячі таких, як він, евакуювалися. Як би важко там їм не було, але для них ця війна пройде стороною. Вони потім повернуться до своїх домівок і знову житимуть мирним життям. Правда, лишаться сироти, багато лишиться сиріт, їм теж буде тяжко. Але мало кому з них випало таке випробування, як Андрійкові. Ні, таки не треба було лишати його біля себе!