Вибрані твори в двох томах. Том I
- Автор: Ткач Дмитрий Васильевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том I». Краткое содержание книги:
— Що ти скажеш на це? — звернувся Левко Пилипович до Грицька.
— Думаю, хай підходить. Заберемо передачу. Може, іншої такої нагоди скоро не буде. Йому ж там краще знати.
— Гаразд, — погодився батько.
Він став на таке місце, щоб було видно, і махнув кілька разів хустинкою. Одразу ж баркас наддав ходу. Левко Пилипович звелів синові:
— Опускай троса.
У протоці ще приглушено рокотали мотори. «Чому ж вони не входять у бухту? Невже чекають Мікосового баркаса?.. Можливо. Тоді все гаразд. Він наздожене їх, приєднається і лишиться поза підозрою… Але чи так це все повинно бути? Треба добре обдумати…»
Унизу невидимі руки щось чіпляли до троса, а батько з сином чекали, тремтячи від нетерплячки. Нарешті подано сигнал тягти — тричі смикнули за троса. Двоє на скелі вхопилися за нього руками…
І саме тоді сталося те, на що ніхто аж ніяк не міг сподіватися. Із-за великого мису ліворуч вигулькнуло три торпедних катери. Що вони — ворожі, сумніву не було, про це свідчили хрести на бортах і прапори на коротеньких похилих щоглах. З катерів було добре видно і тих, хто на скелі, і тих, хто під скелею у баркасі.
— Кидай трос! Ховайся! — вигукнув Левко Пилипович.
— Але ж там… Мікос… — хрипко й задихано проказав Грицько. — Треба тягти, щоб не було доказів…
Важко в ту мить зміркувати, що краще: кинути вантаж чи швидше його витягнути?
На катерах застрочили кулемети. Били фашисти не по баркасові — видно, вирішили, що він і так уже не вислизне! — а по скелі. Кулі відривали шматки каміння, впивалися в грунт, відскакували й фурчали в повітрі.
Грицько вперся здоровою ногою в камінь і з перекошеним зеленкувато-сірим обличчям перебирав руками трос, до крові обшморгуючи долоні. Йому допомагав Левко Пилипович. Він бачив, як один з катерів швидко попрямував під скелю, туди, де баркас («Мікосе, Костасе, що буде з вами?!»), а два інших продовжували вести вогонь по скелі, а може, хотіли збити й вантаж на тросі, який підіймався все вище й вище.
Гарячкові, гострі думки стрибали безладно, нелогічно, неорганізовано, бо все, що відбувалося, скидалось на марення, на страшний, поганий сон. Тільки від сну зусиллям волі можна прокинутись, а тут усе-таки була реальність, вона відчувалася кожним живим нервом, кожною клітинкою тіла й мозку. І від всього цього подітися було нікуди…
Грицько раптом шарпнувся, наче хтось штовхнув його в груди. Він якось неприродно закинув голову назад і випустив трос. Випустив його і Левко Пилипович, не маючи сили утримати. Він ступив до сина, щоб підхопити його, але посковзнувся на мокрій землі і впав, боляче вдарившись боком об камінь. А Грицько мовчазно опустився на коліна, притулився лобом до землі, ніби поклонився морю, потім так само мовчки перекотився через плече і полетів донизу…
— А-а-а!.. — вирвався мимовільний стогін з грудей Левка Пилиповича.
Він посунувся всім тілом до краю скелі, щоб хоч на одну мить ще побачити сина. Але вже не побачив. Лише далеко внизу почувся сплеск води, чи, може, то Левкові Пилиповичу тільки так здалося…
Він сидів над кручею, тупо дивився кудись у безвість повними розпачу та відчаю очима, поранений страшною подією у самісіньке серце. Тільки що вбито і поховано у морських глибинах і другого його сина… Та чи поховано ж? А може, фашисти встигли витягти тіло з води та ще знущатимуться над ним, уже мертвим?..
На стрілянину прибіг Андрійко. Спершу він навіть не втямив, що біля тата немає Грицька. Його вразив сам тато непорушним, мовчазним, закам'янілим виглядом.
Раптом гостра здогадка пройняла його мозок, а може, то була й не здогадка, а ніким не поясниме інстинктивне передчуття.
— Де Грицько, тату?.. Чуєш? Де Грицько?..
Левко Пилипович провів долонями по зморшкуватому, зарослому обличчі, судорожно вдихнув запалими грудьми повітря, наче схлипнув на повні легені, і перевів затуманені очі на Андрійка.
— Ти знаєш, синку, що сталося?..
— Він упав у море?! — скрикнув хлопчик.
— Він падав уже мертвий, — сказав батько, немов бажаючи втішити цими словами і себе, і свого маленького сина. — Спершу його було вбито… Там, унизу, ворожі катери. Вони захопили Мікоса… Я знаю… Я це добре знаю… Але, якщо вони захопили й Гришу, то він їм уже нічого не скаже… Він — мертвий… Це я теж добре знаю…