Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)

Якийсь час цю історію переповідали в Мексиці повсюди і завжди з різними іменами. Та різні версії мали дещо спільне: той, хто її розповідав, завжди казав, що є приятелем її головних героїв. Дехто ще й називав їхні імена й адреси. Через багато років я знову чую цю історію у найвіддаленіших місцях світу, навіть у В’єтнамі, де мені її переказав перекладач — буцім вона трапилась з його другом в роки війни. У кожному разі обставини ті самі, а якщо наполягаєш, тобі назвуть імена й адресу її персонажів.

Третю поширену оповідку я почув не так давно, як інші, і ті, кому вистачає терпцю щотижня читати цю колонку, можливо, її пам’ятають. Це жаска історія про чотирьох французьких юнаків, які минулого літа підібрали на шосе до Монпельє жінку в білому. Раптом жінка злякано показала вказівним пальцем вперед і скрикнула: «Вважайте, це небезпечний поворот!» І в одну мить щезла. Я дізнався про цей випадок з публікацій у різних французьких газетах, і він так мене вразив, що я написав про нього замітку. Мені здавалося дивним, що французька влада не звернула уваги на подію такої літературної краси, і до того ж здала її в архів, бо не знайшла для неї раціонального пояснення. Проте кілька днів тому в Парижі один мій друг-журналіст розповів мені, що причина офіційної байдужості є іншою: у Франції цю історію стали розповідати і переповідати вже віддавна, ще задовго до винайдення автомобіля, коли блукаючі привиди нічних доріг просили підвезти їх у диліжансі. Це змусило мене пригадати, що й, справді, серед оповідок про завоювання американського заходу також повторювалася легенда про самотнього подорожнього, який усю ніч їхав в пасажирському екіпажі разом зі старим банкіром, новоспеченим суддею і вродливою дівчиною з півночі, яку супроводжувала її гувернантка, а на ранок його місце виявлялось порожнім. Та найбільше я здивувався, коли виявив, що розповідь про даму в білому, так, як я її прочитав у французьких газетах і розповів у цій колонці, уже розповідав найплідніший з усіх нас, Маноло Васкес Монтальбан, в одній з небагатьох своїх книжок, яких я не читав: «Самотність менеджера». Я довідався про цей збіг із ксерокопії, що її мені прислав один приятель, який дізнався про ту історію вже якийсь час тому і з різних джерел.