Чужинець в Олондрії (ЛП)

Потім настав рік сливе суїцидального розпачу. Він пив просто в ліжку, цілими днями спав. Та, зрештою, його покликали ліси, і коні, і старі друзі, й інші юнаки, безтурботні, прості та легковажні. Він полював у Келевейні, роблячи виїзди все ближче й ближче до Бровінгу. Мріяв зустріти її в лісі. Але така його поведінка не залишилася без уваги: вдруге скликано радмаканід і наказано провинному приєднатися до дядька на Острові.

Якимось чином вона про це дізналася. І написала йому листа, одного-єдиного. Це був короткий лист, проте промовляв її власним голосом; Мирос постійно носив його з собою. Писала, що радіє його від'їзду; що їй бракує його; що в Бровінгу більше не влаштовують полювань. Писала, що якийсь час хворіла, але вже одужує. Той лист здійняв у його душі цілу бурю жаги, захвату й горя; і в цьому-от стані він почвалав напиватися по усіх шинках Сінидре. Там-то він і вибив око чоловікові, який дражнив його, називаючи баларином. Тільки дядькова впливовість порятувала його від в'язниці.

— Ти навіть не уявляєш, яка вона… — продовжував Мирос хрипким голосом. — Вже одне те, що вона хворіла… Вона не така, як я. Мої брати сміються з мене, кажуть, що вона занадто витончена для мене, що я не рівня такій жінці. Можливо, вони мають рацію. Але я вірю, що вона кохала… кохає мене. Може, вона через мене захворіла! Як я вже казав, вона зовсім не схожа на мене, її почуття тонші, бурхливіші, вона нічого не забуває, вона ніколи не зможе забути свого страждання… А от я… я зліплений з грубого матеріалу. Я розповів тобі про своє нещастя, але оминув, не сказав нічого про всі свої ночі за столами для гри в лондо, про те, як міг вранці заприсягтися, що заподію собі смерть, а ввечері виспівувати ванаделі й реготатися де-небудь у таверні. Я непостійний… думаю, моїм почуттям не властива справжня глибина… А от її почуття! Та вона варта сотні, тисячі таких, як я. Як не дивно, але це єдиний пункт, щодо якого ми всі — мої брати, мої дядьки, я сам — доходимо згоди.