Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Переважали бойовитість і надійна бойова готовність.
Полк тепер був невеликий, до бою ставало 150 шабель, 10 кулеметів на тачанках, дві гармати. Разом з обозом, лікарем, санітарами, хворими та пораненими було трохи більше 300.
Дисципліна досить добра. Сам Дяченко трохи дивився крізь пальці, Божко підтягав.
У сотнях Бурби, Броже та в батареї Черніцина дисципліна була добра. Не було там тих "одчаяних".
Їдемо на Бобринець, повітове місто на Херсонщині. Є надія роздобути амуніції та всякого військового припасу. Розвідка донесла про великі військові магазини (склади. -Ред.) в тім місті та порівняно невеликий гарнізон. Командує якийсь Рак.
До Бобринця недалеко… Як водиться, маю виконувати обов'язки коменданта міста. В моїй команді — десять кінних та з п'ятнадцять піших. Усі озброєні та мають по 5–6 патронів.
На світанку Черніцин ударив з гармати, над містом розірвалася шрапнель, Литвиненко понісся на станцію, Дяченко вдарив на місто із правого боку, Дубовий, розвернувши піхоту в лаву, заатакував зі сходу. Кіннота мала висунутися за місто, щоб забезпечитись від можливого нападу червоних з боку залізниці або тракту. Заскочена залога боронилася коротко і зникла.
Піхота вийшла на край міста, зоставивши курінь республіканців у моє розпорядження. Захоплено великі магазини різних продуктів та сотні возів. У панцерній касі знайдено два мішки грошей, срібний маленький кинжальчик і золотий жіночий годинник із трьома маленькими діамантами. В місті ми мали стояти добу. Викликав до себе представників усіх інституцій та казав скласти іменні списки з означенням сімейних та нежонатих службовців. Також викликав представників жидівського кагалу.
Тим часом хорунжий Отрішко (Отрешко-Арський. -Ред.) видавав з магазинів продукти частинам. Забрав я його од мазепинців, став він моєю правою рукою.
Більше двохсот возів нагружено цукром, рисом, різною крупою, борошном, салом, сіллю, кільканадцятьома мішками правдивого кофе. За списками видано урядовцям по мішкові цукру, рису, каш, муки та сала. Нежонаті дістали втроє менше. Всім виплачено трьохмісячну платню.
Двоє старші віком жиди прийшли оглядаючись. Казав їм сісти та бути спокійними. Просили не обижати своїх одноплеменців, бо були вже випадки грабунку. Зараз вислав зв'язкового до Корніїва посилити патрулі, витіснити за місто чорношличників, арештувати і довести в комендатуру бешкетників, хто б не був.
Жидам сказав, що грабіжники будуть покарані сурово, аж до розстрілу. За порядок можуть бути спокійними. На кагал дістануть по 10 мішків цукру і рису, по 20 мішків каші і муки, бочку олії та мішок кофе. Нехай і кагал нам допоможе в міру своїх можливостей — білизною, взуттям, а може, милом.
Вечором принесено 20 пар черевиків, 50 пар білизни і кілька брусків мила. Дістали обіцяне і були дуже задоволені, я також. Од поштовців прийшов швець, взяв міру, а ранком приніс гарні чоботи. Мої порядно зносилися. Залізничники принесли замшеве убрання, новесенький наган з 50 патронами, а пізніше ще з 1000 патронів до рушниць. Дістали мішок кишмишу, хоча було того мало. Забувся пригадати про масу сушених овочів та фруктів, вони також пішли на вози, приділені службовцям і жидам.
Трапилося бути свідком неприємного, дуже прикрого випадку. Із трьома козаками поїхав глянути, як орудує Отрішко, побалакати з Корніївим, подивитися на вулиці.
Отрішко показав себе добрим господарем. Спокійна праця і порядок. Хто що діставав — квотував і од'їжджав. Придані в поміч 10 козаків та підстаршина працювали чітко і жваво. Всі вони були раді білизні й черевикам.
Так їдучи, побачили ми Чорношличника на коні, а перед ним — жида з налигачем на шиї. Прискоривши коней, зараз догнали Чорного. Цього типа пам'ятаю.
— Стій! Що тут робиш, чому не в полку?
Той кинув на мене злий погляд, смикнув налигач — скоріше!
— Злазь із коня, пусти налигач! Чорний повернув карабін у мій бік.
— Проїжджайте далі, не ваше діло!
Купка людей стала, дивиться — патруль здалека йде сюди. Взяла мене лютість, вихопив нагана.
— Пусти налигач, бо вб'ю!
Хлопці кинулися, схопили: один за вуздечку, другий за карабін.
— Злазь! А ви ідіть додому, — крикнув до переляканого жида.
— Гаспадін товариш! Не убівайте його!
— Марш звідціля!
Жид зник. Чорного роззброїли, одібрали коня. Саме підійшов патруль.
— Як звешся?
— Нестір Галайденко, — відповідає сміло.
— Давно в полку? — Рік.
— Знаєш, на що заслужив? Яку пляму кидаєш на всіх нас?