Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Залізниця проходила між лісами.
Місцевість, де ми очікували бронепотяг, — легко хвилястий терен, який вкривали ріденькі переліски, ніби левади. Гарне місце вибрали наші: і полк сховано, і розгорнутися до бою можна.
Наш невеличкий відділ висунувся трохи ближче до залізниці. Стояли ми так, що добре бачили нашу батарею на краю переліску. На батареї все як "вдома" — вешталися люди біля гармат, без поспіху, повагом.
Тривале стояння на місці викликало нудьгу. Шукали очима хоч чогось незвичайного. Нараз, ніби одганяючи нудьгу, затріскотіли кулемети, і то так близько, що аж дерева захиталися. В той же час один за одним пролунали гарматні постріли. Вибухи стрілен показували близьку-близеньку ціль. Ось так несподівано під носом заварилося!
Кулемети тріщали з боку большевиків, гармата била наша.
Все посунуло вперед. Не посунуло, а полетіло!
Дерева розступилися і сховалися за нас.
На відкритому просторі, на залізничному невисокому насипі стояв зсунутий на бік, незграбно піднявши зад, паротяг. Ніби бегемот, похнюпив голову, смертельно ранений. А за ним — порозсовані зиґзаґом вагони. Панцерник-бронепотяг ("Красноармєєц". -Ред.) — не щось там, а "черепаха".
Не вперше нам ходити і на бронепотяг у кінному ладі.
"Слава! Слава! Слава!" заглушило кулемети і гармати.
Большевики кидали зброю і піднімали руки.
Що для козака радісніше, як перемога!
Через увесь потяг, величезними літерами, на сміх людям, "пишався" напис: "Вперед без страха і сомнений". Непогане гасло — як привітання нам.
Велика риба впіймалася!
Почали вибирати "начинку" з тої "риби", головне — набої і зброю. А вже як винесли величезний червоний прапор, та ще з тим написом… Ясало (гуркотіло, салютувало, сміялося. — Ред.) все. І коні реготали!
Під тим прапором ми і докінчили наш рейд, щасливо перевізши його через фронт до наших. Ото трофей!
Полк не ховався під чужий прапор… Ні! Ми все мали спереду наш чорний з гаслом "Україна або смерть!".
Хто спричинився до такої швидкої і "безкровної" перемоги?
Один-єдиний чоловік-людина, що в потрібний час залишилася на своєму місці. Був це сотник Д. Г., командир батареї. Не знаю, де він, тут (у СІЛА. -Ред.) не чув про нього. Коли броневик обстріляв із кулеметів нашу батарею (з гармат не міг, бо батарея стояла занадто близько), тоді біля гармат був він тільки сам. Гармаші, коли снаряди зовсім близько лягають, переносять це спокійно, але рушничних чи й кулеметних куль побоюються.
Виходить, не всі! Принаймні сотник Д. Г. звик і до куль. Попавши в джміляне дзижчання, сотник по цівці навів гармату і перше ж стрільно всадив під паротяг, а далі вже бив, бив і збив, аж ми вскочили між батареєю та броневиком.
Тоді воював по нашому боці проти червоних генерал Перемикін (підпорядковувався Борисові Савінкову. -Ред.), командував він якимсь більшим Геднанням. За той чин генерал Перемикін нагородив нашого сотника високою нагородою Святого Юрія Переможця.
У нас хрестів не давали — тільки ставили, і то не завжди.
Джерела
Сімянцев В. Роки козакування, 1917–1923 (спогади). — Філадельфія, 1976. -С. 247–249, 257–260, 263–264, 268–270, 276–278,308 — 311, 318–319.
Сім'янців В. В Зимовому поході // За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1964. -Збірник 10. — С. 119.
Сім'янців В. В Зимовому поході // За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1964. -Збірник 11. — С. 206–207, 216–221.
Сім'янців В. Тульчин //У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк, 1973.-С. 213–217.
На світлині — Валентин Сім'янців. Публікується вперше. З оригіналу.
"Мали славу нещадних і непримиренних"
Никифор АВРАМЕНКО, ад'ютант 2-го Запорозького полку
Чорношличники мали на собі все чорне. Жупани, широкі штани, шлики. Носили на голові оселедці. До полону не здавались, бились одчайдушно. Мали славу нещадних і непримиренних. Носили оселедці ще гайдамаки, хоробрі та одчайдушні. Тепер вони були по боці червоних.
У полку [Чорних запорожців] були дуже добрі старшини та козаки. Були й такі, що поганили всю частину, розбишаки та грабіжники. Люди, що, крім непогамовної одваги, готові на найнебезпечніше діло, стратили з почуттям страху все інше людське, добре.
Коли з одним з таких мав розмову Дяченко, мусив мати в руці пістоль.