По живу і мертву воду

У Марії округлились очі, ніздрі затремтіли. Оксана невинно дивилася на неї і цей погляд обеззброював. Марія, здається, вирішила, що має справу з наївним дурненьким дівчиськом, відповіла сумно:

— Бутерброди не поможуть, послання теж. Ви погано поводитесь з українськими робітниками, погано годуєте їх. У нас є таке прислів’я: молоко в корови на язиці. Для того, щоб робітники добре працювали, їх треба добре годувати.

— Як? — здивувалася Оксана, — Це кажете ви? Дивно… Я щойно читала в газеті вашу статтю, Маріє. Чудова стаття! В Німеччині ваші молоді люди прилучаються до культури, набувають різних спеціальностей, ставлення до них краще, ніж до робітників інших національностей. Харчування, враховуючи воєнний час, цілком можливе. Я просто раділа, коли читала. Не розумію…

Обличчя журналістки почало густіше й густіше червоніти. Марія всунула до рота сигарету, поспішно прикурила й зробила глибоку затяжку.

— Так, я це написала… — твердо, з якимось внутрішнім зусиллям промовила вона. — Повинна була написати.

— Не розумію! — Оксана зобразила на своєму обличчі цілковиту розгубленість. — Як же так? Скажіть, це правда, ви це точно знаєте, що з вашими робітниками в Німеччині погано поводяться, зле їх годують? Я з цими питаннями не стикалась. Думаю… Ваша стаття… там усе так гарно описано.

Марія закашлялась. Кашель був сухий, різкий. Обличчя почервоніло, на скронях проступили сині вени. Здається, Марія була дуже хвора. Нарешті їй стало легше, вона сплюнула в хустинку, мигцем поглянула на неї й затиснула в кулаці.

— Вам, мабуть, не слід багато курити? — співчутливо сказала Оксана.

Журналістка зневажливо махнула рукою, криво посміхнулась.

— Дурниці! Просто потрапила до горла крихітка тютюну. Не звертайте уваги… Ви багато дечого не розумієте, Єво. Є політичні міркування. Мене ніхто, чуєте, ніхто не може звинуватити за те, що я написала цей проклятий нарис, хоч я сама червонію за нього. Але більше так писати не буду. Не буду! Я взагалі не буду писати до цієї газети.

— Але ж чому?

— Такі політичні міркування. — Марія раптом лукаво підморгнула співбесідниці. — Становище змінилося.

Їх розмова урвалася з приходом нареченого Марії. Він лише вклонився Оксані, міцно стуливши губи, сів на стільця. Оксана хотіла зразу ж піти, але журналістка затримала її. Марія була зворушена, очі в неї блищали, вона якось умить погарнішала.

— Знаєш, Петрусю, — сказала вона, взявши Оксану за руку. — Я вирішила кинути роботу в газеті. Досить! Треба взятися за те, що принесе більше користі.

— Так, ти, здається, маєш рацію… — сказав Петро, пильно подивившись на її подругу. — Пора…

— Цей намір визрів у. мене давно, але остаточно вирішити допомогла мені пані Єва.

Петро здивовано звів брови, глянув на німкеню.

— Так, пані Єва… В розмові з нею я зрозуміла, що одна смуга мого життя закінчилась і повинна розпочатися інша — безстрашна, героїчна. Ми помчимо з тобою на сірому вовкові. Не бійся, я не впаду… Ми будемо разом. Дякую вам, пані Єво! Заходьте, будьте ласкаві.