Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.
- Автор: Андрушко П. П., Стрижевська А. А.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Юрисконсульт
- ISBN: 966-2968-07-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.». Краткое содержание книги:
Розрахований на студентів, аспірантів та викладачів юридичних факультетів вищих навчальних закладів, науковців, суддів, працівників правозастосовних органів, юристів-практиків.
Посереднє виконання злочинів, в тому числі і злочинів у сфері службової діяльності, можливе лише в умисних злочинах. Разом з тим особа, використана як знаряддя (засіб) вчинення умисного злочину, яка фактично вчинила дії, які утворюють об’єктивну сторону такого злочину, може підлягати кримінальній відповідальності за інший злочин, вчинений з необережності, зокрема за службову недбалість. Наприклад, якщо головний бухгалтер за наказом керівника вчинив певні дії, які об'єктивно є злочинними, не усвідомлюючи їх злочинного характеру, він може бути притягнений до кримінальної відповідальності за ст. 367 КК.
Слід погодитись з М.І. Мельником, який зазначає, що у випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину — співучасник, який фактично діє як організатор, пособник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату, а оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за вчинене, а вчинене ними діяння як за об'єктивними, так і суб'єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визнається суб'єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб'єктами злочину[375]. Разом з тим звернемо увагу на те, що некоректним є вжите М.І. Мельником формулювання «особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за вчинене, а вчинене ними діяння як за об'єктивними, так і суб'єктивними ознаками є злочинним». Вчинене такими особами діяння є об'єктивно суспільно небезпечним і протиправним, але воно не може називатись злочином, оскільки у їх діях відсутня головна ознака суб'єктивної сторони — вина.
Л.П. Брич та В.О. Навроцький вважають, що у разі, коли явно некваліфікована, визнана у зв'язку з цим неосудною, особа призначена на посаду, зайняття якої означає наявність статусу посадової, то за її дії чи бездіяльність, які не полягають у реалізації конкретного умислу іншої особи, має нести відповідальність той, хто призначив чи санкціонував таке призначення, а саме його дії мають кваліфікуватися як необережний посадовий злочин[376] (ст. 167 «Халатність» КК 1960 р., ст. 367 «Службова недбалість» КК 2001 р. — П.А., А.С.).
Відповідно до п. 2 примітки до ст. 364 службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують зазначені у п. 1 примітки до ст. 364 обов'язки.
Щодо віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, будь-яких обмежень у КК не міститься, тобто суб'єктом злочинів у сфері службової діяльності, згідно зі ст. 22 КК, формально можуть визнаватись особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Разом з тим, об'єктивно, обіймати постійно чи тимчасово посади в органах державної влади (законодавчої чи виконавчої) та органах судової влади можуть лише особи, які досягай повноліття, хоча б мінімального віку, досягнення якого дає підстави для зайняття таких посад, Закон України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу»[377] не містить.
Як правило, не містять таких обмежень і закони, якими регулюється діяльність правоохоронних та інших правозастосовних органів, але в деяких з них передбачено, що певні посади у цих органах можуть займати лише особи, які мають відповідну освіту, стаж певної роботи тощо. При цьому у деяких з них встановлюються і вікові обмеження щодо зайняття певних посад (див., наприклад, ст. 46 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру»[378]).
Згідно зі ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). При цьому ст. 35 ЦК України передбачено випадки надання неповнолітній фізичній особі повної цивільної дієздатності:
— особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, — за рішенням органів опіки і піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду;
375
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 3-тє вид., перероб. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: «Атіка», 2005. — С.82.
376
Брич Л., Навроцький В. Вказана праця. — С.62.
377
ВВР, — 1993. — № 52. — Ст.490.
378
ВВР. — 1993. — № 52. — Ст.490.