Наші дракони вбивають нас

Скоро простір почав змінюватись і вона це розуміла. Немовби електричні розряди шугали навколо. Стало гаряче. Уляні подумалось, ніби її переплутали з котлетою, і насильно поклали на розпечену пательню. Дівчина заприсягнулась в житті більше не смажити нічого, зрозумівши що відчувають риба, м'ясо та інші продукти, перейнялась до них щирим співчуттям. Що тільки не прийде у голову, коли ти летиш невідомо куди… У вухах почувся оглушливий шум. Здавалося вона йде на посадку.

Під ногами завиднілися обриси гір, обросли старезними деревами. Зелені вартові тісно обіймали гори у коло, а кам’яній пустелі кінця краю не було видно. Нажахана, Уляна затулила руками очі і віддалась на розсуд долі. Дивно, але ні з чим подібним до того, що описують у книжках, коли герой розуміє невідворотність гибелі, дівчина не зустрілась: життя перед її очима не пронеслося швидкісним потягом, з рідними подумки вона не попрощалась. Зрозумівши, що щось вона довго падає, і за законами логіки мала б уже давно розбитися об скелі та померти, Уляна розплющила очі і жахнулась: вона сиділа на величезному небаченому досі створінні схожому на дракона з легенд. Лусочки істоти, здавалося, були з чистого золота, кігті могли розірвати камінь, а крила заслоняли сонце. Дракон, зробивши декілька кіл під хмарами, стрімко наближався до землі. Уляна скотилася зі спини.

— Ти не забилась? — стривожено поцікавився юнак, якого вона з висоти не помітила.

— Здається ні, — відповіла Уляна, хоча лікоть кровоточив і ломив.

— Дай гляну.

— Дякую, не варто, — сполохано відсторонилась Уляна. Та юнак поклав руку на рану, і та на очах загоїлась, не залишивши й сліду.

— Ого… У вас нормально лікувати рани рукою? — усміхнулась дівчина.

— Мабуть так. Я сам тут перший день.

— А ти не врозумиш мене де я? Що це за місце дивне таке…?

— Це Анема — країна Драконів. Я Дракон, котрий поки що немає імені. Адже обравши невдалий день для народження, з’явився на світ у ніч, коли мій народ втратив озеро життєдайної енергії і незабаром зникне назавжди. Дракони зараз намагаються зберегти останні сили, тому я безіменний. Ось вирішив поглянути на свій дім з висоти, як жаль, що ця краса скоро належатиме Червоним Драконам…ооо це страшні істоти… я лише вчуся літати, тому вибач за таку посадку. Але коли я помітив як щось схоже на дівчину падає з неба і здавалося не вміло літати, я припустив що ти потребуєш допомоги. Вибач, якщо це ти так розважалась, і я перервав твої веселощі, — ніяково закінчив Дракон.

— Ого, сьогодні прогулюючись берегом моря, я уявлення не мала, що опинюся тут. А може я сплю! Та ж здається ні. Як дивно усе… — чомусь розсміялась Уляна.

— Я тут недовго, але можу показати Анему, якщо ти хочеш звісно. Тут по-справжньому чарівно… Хоча я, як і ти, мало що знаю про цей світ.

— Можна тебе запитати…? Мені здалося, що я летіла на драконі… А зараз я говорю з людиною…

— Те що ми бачимо — лише обмежена фізична форма, і не варто по ній судити. Я така ж енергія як і ти, так само як і ти можу змінювати оболонку. Але ти живеш у світі людей, а я — у світі Драконів. Що правда я безіменний… — сумно похилив голову юнак.

— А хіба це велика проблема? Гадаю ти ще знайдеш своє ім’я…

— Це проблема: без ім’я я не існую. І хоча я є, я ніяк не зможу допомогти своїй сім’ї, не зможу щось змінити.

— Кожен зможе змінити усе, треба лише спробувати.

— Десь я вже сьогодні чув ці слова…

— Якби я могла тобі чимось допомогти… Хочеш я тебе назву Франком.

— А так можна?

— А у тебе є інший вихід?

— Ти права, — задумливо мовив Дракон, — чому саме Франком?

— Так звали мого батька, він завжди приходив мені на допомогу, як і ти сьогодні.

— Давай спробуємо… — невпевнено мовив безіменний.

— Вставай! — наказала дівчина. Вона виламала гіляку маслини, під якою сидів зажурений юнак, — я, людина Уляна, ділюсь з тобою, Драконом, правом мати ім’я. Віднині ти зватимешся Франком. Хай буде так! — промовила Уляна врочистим тоном, при цьому б’ючи тепер уже Франка по русявій голові.

— Це було боляче, — засміявся парубок, — ти впевнена, що це мало бути саме так.

— Не знаю, але у фільмах це відбувається приблизно таким чином, — усміхнулась Уляна.

— Франко міцно обійняв Уляну: — може це має бути по-іншому, але тепер я відчуваю себе справжнім Драконом, з іменем! — гордо промовив Франк, — дякую!