Наші дракони вбивають нас
- Автор: Зубарєва Оля
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Наші дракони вбивають нас». Краткое содержание книги:
У Анемі (країні Драконів) точиться братовбивча війна, що є аналогією подій, які розгортаються у сучасному світі. Червоні Дракони хочуть винищити Жовтих, аби заволодіти усіма земними та неземними багатствами. Жовті Дракони з усіх сил намагаються вистояти, адже саме вони оберігають Гармонію Всесвіту. Без Жовтих Драконів люди знищать одне одного і розпочнеться Великий хаос.
Тереза важко переживає смерть коханої бабусі, яка мала загадкове минуле. Дівчина випадково дізнається, що бабуся була причетна до дивного світу Драконів, і випадково сама туди потрапляє разом з подругою Олесею.
— Ну що, Золотих Драконів знищено, пане? — весело запитав юнак.
— Дурень! — розгнівався Тін, — війна лише починається…
— Але ж вони і року не проживуть без води з озера, якого вже нема та нафти, якої у них ніколи і не було.
— Озеро — не єдина їхня зброя, — Тін задумливо та нервово ходив там, де щойно кружляли сині сфери, а раніше било життєдайне джерело, — поспішаймо, доки нас не прикували до скелі чи того гірше.
— Ці святоші нічого подібного вовік не зроблять.
— Так, але вони здатні на жахливіші речі.
У цю чарівну ніч Золоті Дракони почувалися неспокійно. Не могли зосередитися на ритуалі нейтралізації негативу. Не могли злітати до зір, аби вирішити проблему. Вони літати більше не могли! Сили їх покидали. Вогонь зник не лише з гортані, а я із серця.
Дивна річ: нічна млявість, яка косою укладала Драконів спати, що для них абсолютно не характерно, зранку зникла так само як зникло і озеро. Існував звичай: щойно вилуплених Драконів купають у озері і дають їм випити його води. Нові охоронці з’являються вкрай рідко, навіть по міркам Анеми: раз у тисячоліття. І диво — день, коли порушився усталений віками порядок та день, який випадає раз у тисячу років йшли одним за одним.
У печері близь озера народилось прекрасне створіння. Звільнившись нарешті від надокучливою шкарлупи від зустрів свої родичів — ви тільки уявіть — сплячими. Сумний: Анема не зустрічає його Драконячими торжествами, він поплентався оглянути околиці. Ніч була прекрасна, як ніколи. А порівняно зі шкарлупою, де йому довелося прожити більше шістнадцяти років, це було щось неймовірне. Малюк розбігся, і пригнувши з невисокої скелі, з усіх сил замахав крилами, але, упавши прямо ще маленьким рогом у землю, покотився похилою долиною.
— Ні, я обрав точно не той день, аби привітати світ, — мовив до себе хлопець шістнадцяти років, який майже не заридав від розпуки та образи. Дякуючи тому, що він дуже довго жив у шкарлупі (йому там жах, як сподобалось), він дуже швидко подорослішав.
— Ти журишся, що тебе не зустрічають з почестями та радістю… А хіба ти зробив хоч щось аби заслужити цього? — запитала чорноволоса дівчина, у якої, видно, також сьогодні видався не найкращий день, точніше сказати, ніч.
— Ні, та я ж щойно народився і просто не встиг зробити нічого доброго…
— То хіба ти мав право на щось розраховувати, якщо ти не просто не зробив нічого доброго, а тебе ж бо навіть не знає ніхто?
— Ти права, але все одно образливо… Мабуть я просто не звик до тутешніх порядків.
— Сьогодні страшна ніч для Золотих Драконів. Червоні знищили озеро — джерело життєвої енергії для них. У твоїх родичів немає сил не лише продовжувати охороняти космічні світила, а й просто жити. Більше року вони не протягнуть, а для Дракона це мить.
— Чудово, краще б я взагалі не витикав носа з яйця!
— Ні, не краще. Так би ти не побачив цієї дивної ночі.
— Це місце казкове, але ж скоро усе зруйнується.
— Краще побачити чудо і відразу померти, аніж не побачити його і все одно невдовзі піти у вічність.
— А ти філософ, — уперше після появи на світ усміхнувся Дракон.
— Ні, я всього лише зоря Асхея. Прийшла забрати свій уламок аби Червоні Дракони не накоїли лиха: велику силу таїть цей малий осколок.
— Чи можу я якось врятувати свою родину? Скажи! Ти маєш знати! — щойно явлений Дракон ухопив дівчину за руку і благально глянув.
— Кожен здатен змінити хід подій, варто лише спробувати, — Асхея посміхнулася і зникла.
ГЛАВА 8
Простір навколо розколовся на двоє, і Уляна пішла на дно. На дно, якого давно не було. Дівчина летіла у просторі, на шаленій швидкості вона падала униз. І знаєте що? Це була найбільш казкова річ, яку вона коли-небудь переживала. Ще мить тому вона стояла у воді, значно відійшовши від берега, її пальці втопали у морському піску, а очі засліплювали сонячні відблиски, які гралися на водяних бризках. Аж ось: вона стрімголов мчиться униз. Уляна вже не така. Інша. Хоча ззовні дівчина абсолютно не змінилася, її тіло втратило будь-яку вагу, перетворилося на ефір. У цьому просторі не було повітря так само, як і не було вакууму. Це був безмежний простір без усякої форми, без усілякої лексичної ознаки. Про причину свого перебування у ньому дівчині думати не хотілося, тому вона безперешкодно насолоджувалась свободою падіння, розуміючи, що рано чи пізно, воно кудись та приведе.