Наші дракони вбивають нас
- Автор: Зубарєва Оля
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Наші дракони вбивають нас». Краткое содержание книги:
У Анемі (країні Драконів) точиться братовбивча війна, що є аналогією подій, які розгортаються у сучасному світі. Червоні Дракони хочуть винищити Жовтих, аби заволодіти усіма земними та неземними багатствами. Жовті Дракони з усіх сил намагаються вистояти, адже саме вони оберігають Гармонію Всесвіту. Без Жовтих Драконів люди знищать одне одного і розпочнеться Великий хаос.
Тереза важко переживає смерть коханої бабусі, яка мала загадкове минуле. Дівчина випадково дізнається, що бабуся була причетна до дивного світу Драконів, і випадково сама туди потрапляє разом з подругою Олесею.
Золоті Дракони знають земні мудрості, змушують Місяць рухати водну гладь. Космічні світила чутливі до всякої темної сутності, якої так багато продукує людина і відрікається від неї, викидаючи в атмосферу. Золоті Дракони виловлюють з атмосфери негативну енергію, акумулюють її та нейтралізують. На це необхідні тисячоліття, може тому вони так довго і живуть і водночас так раптово помирають. Зникає Дракон — зникає і енергія.
Червоні Дракони оберігають земні надра, і перш за все не золото та благородні метала, а нафту та газ. Вони надзвичайно необхідні для життя Анеми. Їхня енергія живить Драконів. З приходом людини, поклади паливних копалин усе виснажуються і виснажують. Зовсім скоро вони зникнуть, зникне, скоріш за все, і Анема, якщо війна не знищить її раніше.
Дракони — прадавні істоти. Такою ж прадавньою є гноблення Червоними Драконами Золотих, за те, що останні вміли літати галактиками, мали доступ до вищих сфер буття. Червоні Дракони відала нафтою і газом — живильною енергією для усіх Драконів, тому контролювати Золотих їм не становило труднощів. Золотим Драконам не надавалося можливості передавати свої знання нащадкам, постачання їх нафтою нагло урізалося, їхніх дітей викрадали і скидали у космос, Золотих Драконів відкрито винищували. І за цим стояли їхні Червоні брати.
Золоті Дракони жили на півдні Анеми, Червоні становили більшість на півночі. Перші аби не вимерти остаточно зібралися на віче:
— Червоні поставили за мету винищити нас, наших дітей. Заволодіти космічними світилами є їхньою головною ціллю. Якщо ми не вживемо заходів, ми помремо.
— Зоря Асхея погодилася взяти нас під своє заступництво, вона подарувала нам свій уламок і наказала кинути у найглибше озеро.
Що і було зроблено з тих пір озеро вдень дзеркалом відображає гори, що оточують його, а вночі сіє блакитним сяйвом. Золотий Дракон, випивши з озера води, стає незалежним від нафти Червоних. Здавалося рівновага у Анемі відновилася. Золоті Дракони не були мстивими, на відміну від братів.
Стояла ніч. Небозвід запорошили тисячі, ні, мільярди, зірок, при цьому лише живих, світло мертвих зір оминало країну Драконів. Гори півмісяцем обступили озеро Асхеї, ніби надійний сторожовий пес, давній друг, вірний заступник. Анемони цвіли навколо води, плелися по горам, здавалося прагнули добратись до неба, аби порівнятися красою з зорями. Та ті лише зневажливо посміхались на марні домагання чарівних квіт. Ніч була безвітряна. Долину міцно огорнула темрява. Два неба, справжнє і у озері, з непорозумінням дивилися одне одному у вічі.
Дикий гул пронісся долиною, крик та вереск змусили гори, захищаючись, кидатися камінням. Три Дракони, які задля такої події прибрали страхітливого образу чудовиськ, які змахом крила руйнують скелю, прилетіли до південного озера. Золоті Дракони, без тривожно палили негативну матерію у вогнищах печер.
— Ниряй, — наказав головний Дракону іншому, коли всі прибрала людських форм. Третій юнак розвів багаття.
— Ти впевнений, що кара Асхеї не знищить нас?
— Якщо і знищить, то лише тебе. А це справедлива ціна за визволення Червоних Драконів із-під рабства. Чи ти так не вважаєш? — гнівний рев знову викликав обвал у горах.
— Звісно вважаю… Але б я волів і далі слугувати своєму народові, а не зникнути вщент, — нотки невпевненості видали хвилювання Грома, зовсім ще юного, порівняного з десятитисячолітнім родичами, Дракона, майже щойно з яйця.
— Не змушують мене кидати тебе у воду… — терпіння Тіна почало уриватися, — ниряй кажу!
Гром, повіджимавшись на удачу, а насправді, щоб виграти часу набратись сміливості, з розгону сальтом кинувся у незайману гладь озера. Сині кола запульсували там, куди щойно зник Гром. Тисячі синіх, шарів почали кружляти навколо озера, по якому йшли все дужчі хвилі, поки не розбушувався справжній шторм, хоч на вітер і натяку не було. Пройшло більш хвилини — юнак не з’являвся, кулеподібні згустки сяйва продовжували патрулювати озеро. Аж ось: земля під ногами Драконів затряслась, озеро розкололось навпіл, уся вода, що роками живила рід Золотих Драконів, зникла назавжди у розщелині пустельного каменю. Глибоке озеро вмить висохло до краплини. На дні лежало бездиханне тіло Грома. Гнів зорі Асхеї чекає на тих, хто осквернить святе озеро, особливо, якщо цей хтось зробив це з лихого наміру.
— Слава вогню! — розреготався Тін, навіть не звертаючи уваги, на бездиханне тіло вірного слуги.
Третій Дракон, котрий під час короткої, але такої глобальної для Золотих Драконів драми, осторонь порався біля вогню, підбігши до тіла брата, дав йому випити з рук полум'я. Гром закашлявся.