Женоненависник

Кохання Ремзі-бея почало бити ключем. Він побіг до своєї нареченої, мовляв, щоб допомогти. Цей хоче забрати цеберко — та комизиться. Ах! Весіме крапнула собі на ніжку водою! Агроном став рачки, хустинкою витирає нареченій черевички. А наречена стоїть ні в сих ні в тих, усміхається й начебто хоче провести рукою нареченому по волоссю, та не наважується. Вуркочуть собі, сміються. Така собі безглузда любовна сцена. Але ж обидвоє сяють від щастя... У мене в душі аж защеміло:

«Ремзі-бей, ти відверто кинув Сарі виклик! — подумала я. — Я тебе провчу, я такого нахабства не подарую... Не бійся, твоє кохання до Весіме й ваше щастя не постраждають. Але ти переконаєшся, що можна ще когось кохати так само палко, як Весіме!»

Нермінчику, погодься, я одним щиглем можу зруйнувати сімейне гніздечко Весіме... Але ти ж розумієш, що я не вчиню так зі своєю кузиною. Мені тільки хотілося на якийсь час нагнати на Ремзі-бея смутку та сподівань, щоб потім розвіяти їх. Я практично не докладала до цього зусиль. Я не зробила нічого такого, щоб мене можна було звинуватити в кокетстві... Але ж ось маємо: в цей момент Ремзі-бей чекає на мене в коридорі, оповитий легким смутком, причини якого він і сам, напевно, не розуміє... Йому кортить, щоб я швидше дописала листа. І не треба мені у відповідь читати нотації, Нермін. Присягаюся, що ця маленька комедія на цьому й завершиться. Я просто хочу, щоб Ремзі-бей шанобливіше ставився до мене, от і все...

Нермін, все одно я не встигла розповісти все, що хотіла; вибач мені й потерпи до наступного листа...

Р. S. У тебе є кепська звичка: ти не викидаєш отримані листи, а зберігаєш їх, навіть найбезглуздіші; не сумніваюсь, що десь у тебе є стосик і моїх... Ті рядки, де йдеться про наш справжній вік, ти або заквецяй чорнилом, або ще краще виведи кислотою для офортів.. Мало яка халепа може статися... Ще потрапить комусь до рук...