А листя падають...

5.11.1987 р. ЗАЯЧИЙ ХЛІБ / Батьку / Чомусь, як справжній вартовий, Як мій єдиний охоронець, У пам'яті моїй завжди Живе мій батько - комсомолець. Я пам'ятаю, ніч надворі, Сердитий вітер завива, А батько, що піднявсь о п'ятій, Коня - Монгола напива. Перехрестився, помолився, Й чайку попивши з молоком,- Він тут же ніби розчинився В тій темноті, що за селом. Вставав мій батько дуже рано Будь то мороз, чи йдуть дощі Й пірнав у ніч з конем - Монголом, У заметілі снігові. І так щодня, і так роками, А як додому приїзджав,- Привозив нам від зайця хліба, /Так він принаймі нам казав./ І хліб той був смачніший меду - За вуха нас не відірвать, І щоб не той хліб, запевняю - Ми б не змогли й буквар піднять. І ми всі вірили у зайця Й чекали хліба кожну ніч, Поки дасть батько по окрайцю, І знов залазили на піч. Отак ми, друзі, й виживали, Літа все йшли і ми росли, Але людей не грабували Так як сьогодняшні "орли". Сьогодні вже і сам не сплю я, Надворі фуга завива, І чую вічно голос батька, Ну як, синок, твої діла? В самого мене вже сім'я, І так старого жалко стало, Коли з колиски в пізній час Своє дитятко закричало. Пишу рядки, а в серці кров, А на очах нестримні сльози, Колючий вітер у лице Стьобає, ніби мерзлі лози. Життя - життя, як океан Шумує, вихрить, завиває, І в цьому хаосі буття Я батька згадую буває. О, спи дитя! Адже твій сон Сьогодні я оберігаю, Можливо й ти колись, синок, Мене старенького - згадаєш? 9.2.1964 р. НАЗНАЧЕНА БОГОМ / Матері / З тих пір як залишив я батьківську хату То згадував вічно про батька і матір. І зараз, як Сонце всміхнеться раненько: Здається, що то мій старий і старенька. Й відразу стає на душі спокійніше, Бо, хто ж від батьків більш на світі рідніший? Багато я посмішок бачив на світі, Та ось і свої підростають вже діти, Та посмішка наших батьків незрівнянна: Вона і сувора, і добра й бажанна, Бо батько і мати ніколи не зрадять, Вони і порадять, вони і розрадять, І хай би хоч що вони вам говорили, Але пам'ятайте: вони вас любили. Які ж ми бували жорстокі і вперті - Та мати за кожного ладна померти. Й побалує кожного лагідним словом, Бо мати дитині призначена - Богом. 26.10.1962 р. МАМИНІ ПІСНІ Марії Василівній / Своїй матусі / На дні пам'яті моєї Сотні маминих пісень Тих, що вписував роками В свій компютер кожен день. Що, якби їх всі відразу Взять і випустить в ефір, Був би, ніби, рій бджолиний - Від воріт до самих гір. І хоч кожний день все нові Появляються пісні, Та пісні моєї мами - Самі кращі на землі. Бо в піснях моєї мами - Шепіт поля і дібров, Там і сум, і шелест вітру, Там і розпач, і любов. Ті пісні - про ліс, про гори, Про могутні почуття, Про ті радощі і горе, Що дарує нам життя. А тому пісні матусі, /Скільки б інших не було!/- Всі вони, як промінь сонця, Всі, як пам'ять про село. 16.1.2003 р. МОЇ ВІРШІ Я все життя писав вірші Про ліс, про поле, про діброви, Писав про квіти і жінок, Про біле личко, чорні брови. Вірш в мене діяв і творив, Він не мовчав - він говорив, Де треба ніжив, де карав, Щоб кожний честь і міру знав. 29.10 2000 р. ЛЮБИ, ЯК БОГ В житті я все завжди встигав: Писав вірші і будував, Займавсь бджільництвом і вином, Любив жінок, дививсь кіно. Скрізь поспішав життя пізнать, Аби хоч щось було згадать. Своє життя не змарнував, Бо не ловив як інші гав. Життя така коротка мить, Що тут не можна не спішить. Тому не спи і не дрімай, І те що бачиш - все хватай, Бо пройде час посух і злив І Бог спитає, що зробив? Так що ти Бога не ганьби, І так як Бог людей люби! 25.5.2004 р. БРАТСТВО Я живу не раді живота, В доміно і карти не гуляю, А горілку я якщо і п'ю -