Там, де козам роги правлять

— Метек!

Тепер він побачив матір. Вона стояла на березі, простягнувши до нього руки. Хлопець з полегкістю вибрався на сухий берег. Сказав тільки:

— Втопився...

Мати не озвалася, квапила його, щоб швидше біг. Боялася за здоров’я сина-одинака, який завжди був такий кволий.

Коли вони знову вийшли до великих сосен, на ясно освітлений пожежею простір, високо вгорі бризнуло мерехтливе біле світло, спалахнуло і широко розлилося, осяявши все навколо.

— Батько стріляє з ракетниці. Вітер несе іскри на інші будівлі,— зітхнула пані Гелена.

Метек дивувався, що вона така спокійна. В повітря злетіла вже зелена ракета. І знову біла.

— Іди переодягнись і зразу повертайся,— веліла мати, а сама побігла до хліва, на який вітер раз у раз кидав зловісні іскри, а то й цілі жмутки охопленої вогнем соломи.

Ідучи до хати, Метек чомусь згадав борсука — саме вчора він покинув стодолу і перебрався у хлів. Невже відчув пожежу? І несподівано у хлопця виникла непохитна певність, що більше нічого вже не згорить — адже інакше Мовчун не вибрав би собі хліва.

Огонь бушував, горіли солома й сіно, тріщало збіжжя, палала конюшина. Врятувати стодолу вже не можна було. Чоловіки стояли на сусідніх дахах, поливаючи їх водою, стежачи за іскрами, за вітром, бо кожен подих його ніс небезпеку.

Відблиски пожежі розлилися далеко навкруги, освітивши і гаї, і дорогу, і старе колесо, покладене на зрізаному вершечку великої тополі, щоб там оселились бусли.

Склад знаряддя та інструментів для лісових робіт був критий бляхою. Але одразу ж за ним стояв хлів під обшарпаною, пожолобленою від старості гонтою. Од жари на ній уже розтав останній сніг, швидко висихала зимова волога. На піддашку сидів верхи Яницький, тримаючи в руках вогнегасник. Останній, який ще був у запасі. З другого боку Едек виліз на приставлену драбину і, стоячи на найвищому щаблі, поливав дах водою із шланга. Біля насоса тепер був лісничий — Марися вже геть вибилась із сил, і він змінив її. Струмінь води був дужчий, бив на кілька метрів, і це полегшувало Едекові роботу.

— Виганяти худобу? — підійшла лісничиха.

Гасинець кивнув головою. Він уже скинув піджак, потім і светр, шарпав важіль насоса, стоячи в самій сорочці. Кинув крізь зуби:

— В окрузі повинні були б побачити. Може, приїдуть на допомогу...

Лісничиха була не дуже певна цього. Інша річ літом, коли протипожежна охорона завжди напоготові. Черговий одразу помітив би ракету. А зимою, коли всі сплять?

Пані Гелена широко розчинила ворота хліва. Худоба давно вже ревла, там був страшенний гармидер. Рикали корови, мекали вівці, кінь бив копитами в перегородку, засліплені кури кудкудакали, злякано бігаючи по подвір’ю, кілька з них помчали прямо в огонь і згоріли в полум’ї.

Раптом жінка глянула на трактор. Там же пальне, боже! Вибігла знову на подвір’я, загукала Едекові, намагаючись перекричати шум і гуготіння вогню: