Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Та, як бачимо, те мистецтво почало зароджуватися не «з кінця 15 століття», а з початку століття. Бо причорноморські воєнні поселення без зв’язку з центром (Кам’янцем) існувати у 1421 році не могли.
Отож, від поселення до поселення мали стояти сторожові (примітивні, зроблені нашвидкуруч) вежі для передачі особливо важливих повідомлень. Для постійного ж зв’язку використовувалися звичайні кінні гінці. Ось як про ті вежі говорить МЕ[3]:
«Вежа — загальна назва споруд різної форми, конструкції та призначення…
Дерев’яна вишка різної форми (стовп; кілька прямостоячих стовпів, скріплених перекладинами; піраміда), що ставилася на якому-небудь природному підвищенні або на степовій могилі і правила… за підвищення для спостереження за навколишньою місцевістю, а в разі потреби — для подачі сигналу… про небезпеку від ворога. На самому верху в(ежі) постійно знаходився чатовий козак. Помітивши якусь загрозу, він запалював купу сухого бур’яну (хмизу) або бочку із живицею, а сам, спустившись негайно вниз, сідав на коня і мчав до найближчого… (поселення чи подібної вежі. — В.Б.). Поданий (вогонь, дим) передавався від в(ежі) до в(ежі), аж поки не доходив до Коша або до того чи іншого козацького поселення. Інколи в(ежами) для… (козаків. — В.Б.) слугували високі дерева» [146, с. 69].
Отож, серед відновлених та побудованих Василем Красним 1421 року впродовж Дністра поселень та укріплень ми бачимо як звичайні, так і військові. Що говорить про їхнє воєнне призначення за певних умов.
Слід звернути також увагу на стратегічне передбачення можливої агресії Османської імперії і Кримського ханства князями Острозькими (Федір та Василь Красний) ще в далекому 1421 році та підготовку до неї заздалегідь. У ту давню пору Османи тільки починали непокоїти Валахію, Молдавію і Трансільванію.
Окупувавши у 1430–1470 роках ті країни та зробивши Кримське ханство васально залежним, Османська імперія 1484 року поневолила Балабки, Караул, Качебіїв, Чорний Город, Маяки та весь південь тодішньої Подільської землі. Шкода, але руські (українські) князі династії Острозьких: Федір Данилович, Василь Федорович, Іван Васильович на той час відійшли у вічність. А молодому їхньому нащадку, знаменитому «Ганнібалу» — Костянтину Івановичу Острозькому виповнилося тільки 14 років. Для польського ж короля, який одночасно був і Великим Литовсько-Руським князем, Казимира IV (1447–1492), так звана Південно-Подільська земля була лише зайвим клопотом. Тому він не збирався за неї воювати.
Ось чому майже нічого не пишуть про життя потужного руського (українського) князя Івана Васильовича Острозького (1430–1472). Тож пропоную разом, за безумовними подіями тих далеких років, згадати віхи славного шляху цього нашого державця, закривши ще одну білу пляму історії.
Роки появи і становлення Кримського ханства — за часів першого кримського хана Хаджі-Гірея (1443–1466) — були мирними і передбачуваними, якщо мова йде про Велике Литовсько-Руське князівство. Давні літописи так і писали: «…Царь Ач-Гирей за ласки великого князя Казимира, что его на царство посадил, и Литовскому панству… сприял, что в Литве хлеб-соль едал, и за его царства ни одна нога… татарская в Литве и в Лясех… не поставала…» [44, с. 301].
Одночасно пам’ятаємо, що після отруєння Великого Литовського князя Сигізмунда 1440 року руські (українські) князі поступово самоусунулися від управління спільною державою — Великим Литовсько-Руським князівством. Для справедливості зазначимо, що московська і польська історіографії подають матеріал — немовби від влади їх усунули принципово. Не будемо з цього приводу сперечатися. Зазначимо тільки: то була надзвичайно велика помилка. Бо вся територія так званого Південного Поділля залишилася поза державною увагою, а після обрання Великого князя Литовсько-Руської держави Казимира IV у 1447 році ще й королем Польщі землі України практично випали з поля зору обох держав. Саме цей фактор дозволив у 1482 році кримському хану Менглі-Гірею знищити Київ, а Османам 1484-го — завоювати південні землі тодішнього Поділля. Ще раз звертаю увагу, що на той час уже не було Великих Руських князів:
Федора Даниловича Галицького (1360–1448)
Василя Федоровича Галицького (1390–1461)
Івана Васильовича Галицького (1430–1472).
А молодому Костянтину Івановичу на ту пору було тільки 12–14 літ. В цьому контексті стає зрозуміло, навіщо російська історична наука так старалася нав’язати славетному князеві рік народження — 1460-й та видати його за жениха-діда.
3
Мала Енциклопедія.