Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
У праці великого українського професора Михайла Максимовича «Письма о князях Острожских…» є таке свідчення: «Прежняя надпись, бывшая до лаврского пожара в 1718 году, состояла в следующих словах (на могилі князя Костянтина Острозького. — В.Б.): «Константин Іоанович князь Острозский, воевода Троцкий, гетман великого княжества Литовского, по многих победах, лета от Р.Х. 1553. имея лет 70; одержа побед 63*» [23, с. 16].
Звертаймо увагу на той факт, що на могилі князя Костянтина Івановича у Київській Печерській лаврі після пожежі 1718 року (часи московського царя Петра І. — В.Б.) з’явився новий надгробок. То був період свідомого фальшування Московською державою української історії. Є всі підстави вважати, що у свідченні професора М. Максимовича цифри на надгробку 70 і 63 поміняли місцями. У праці професора є внизу ось така примітка: «Как в этой надписи, так и во всех писаниях Польских кончина Константинова полагается в 1533, но по Литовской Метрике она означена в 1530-м» [23, с. 16].
Максимович Михайло Олександрович (1804–1873) свої листи (7 штук) до графині А.Д. Блудової про рід князів Острозьких написав у другій половині життя. Російська державна цензура дозволила надрукувати дослідження професора про рід Острозьких «25 июня 1866 года». Отож, професор М.О. Максимович, як бачимо, не міг мати до цього фальшування ніякого стосунку. Не могли бути причетними до цієї підробки й польські та литовські історики, бо Литовську метрику вивезла до Санкт-Петербурга Катерина II після третього поділу Речі Посполитої 1795 року. Отож, правку до згаданого документа вносили московити — члени знаменитої катериненської «Комісії…» А фальшувати надгробок руського (українського) князя Костянтина Івановича та влаштувати пожежу в лаврі 1718 року могли тільки за наказом московського царя Петра І. Не забуваймо, на ті часи цей тиран уже особисто сфальшував (переписав) матеріали Прутського походу 1711 року та за допомогою В.Н. Татищева привіз до Санкт-Петербурга із Кенігсберга (1716) так званий Кенігсберзький (Радзивилівський) літопис — першу російську літописну державну фальшивку. Тому, за наказами московських царів, старі писемні документи з лаври постійно вилучали. А от мармурову домовину вивезти не було нагоди. Після 1709 року Києво-Печерський монастир кишів московськими агентами, як і сьогодні (2014-ий). І пожежі в наших сховищах вони влаштовували не один раз. Пам’ятаймо!
Доказ московського фальшування цифр надгробку українського князя надзвичайно простий — не міг син князя Костянтина та лаврські отці, встановлюючи гробницю на території святої обителі (XVI століття), помилитися з роками народження та смерті. Отож, свідому фальш учинили московити! Святий князь Костянтин Іванович народився 1470 року; помер — 1533-го; прожив — 63 роки та отримав за життя 70 перемог.
І немає ніяких помилок! Та повернімося до батька Костянтина Івановича — князя Івана Острозького. Іван Васильович, скоріше за все, 1430 року народження. Ми пам’ятаємо, що Великий Литовський князь Сигізмунд Кейстутович підступно, за допомогою поляків, 1432 року перехопив владу у Свидригайла та збирався знищити близько 40 руських (українських) князів православного віросповідання. Так-от: чорні наміри не вдалося здійснити — зловмисника самого отруїли. Після смерті Сигізмунда його потенційні жертви (як головні противники) князі Федір та Василь Острозькі покинули державну службу. Федір Данилович пішов у монастир, а його син — Василь Красний, маючи на ту пору 50 літ, зайнявся розбудовою особистого князівства. Звичайно, малий Іванко, до 1440 року (відхід князя Федора до монастиря) виховувався під впливом діда. Не забуваймо, що за орденськими джерелами, діда Федора у ті часи (1430–1440 роки) величали «Гетьманом Поділля». Отож, десь були й козаки. Хоча, зрозуміло: на початку ХV-го і в XVI–XVII ст. — козацтво, як явище, мало різні ознаки. В Україні досі не існує досліджень, які б фіксували в деталях, як розвивалось та удосконалювалося життя козачої общини: від перших козачих ватаг до потужного козачого війська. І які б думки нам не нав’язували різні писаки щодо роду князів Острозьких (Галицьких), та історія українського козацтва чітко засвідчила, що іноземні найманці до появи того явища не мали жодного стосунку, в той час, як саме рід князів Острозьких вперше 1524 року виніс питання козацтва на засідання державної ради Великого Литовсько-Руського князівства. Послухаємо:
«Ідея використати козаків як силу в боротьбі з татарською агресією, залучити їх до несення прикордонної служби належала південноукраїнським старостам. Саме з їхньої ініціативи на засіданні державної ради Великого князівства Литовського 1524 розглядалося питання про створення загону козаків для охорони територій, порубіжних зі Степом, для стеження за пересуванням татар уздовж південного кордону держави…