Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі

«К 40-м гг. 15 в. турки-османы возобновили экспансию на Балканах. Султан Мурад II (правил в 1421–1451) в 1444 и 1448 разбил т(ак) называемые крестоносные армии, пытавшиеся остановить движение турок, а сын его Мехмед II (правил в 1451–1481) после почти двухмесячной осады взял Константинополь (29 мая 1453). Византийская империя прекратила своё существование, а Константинополь (Стамбул) стал столицей Османской империи.

В 50–70 гг. 15 в. была окончательно ликвидирована независимость Сербии, завоёваны Босния, Морея, Аттика, Трапезундская империя, установлен тур(ецкий) суверенитет над Крымским ханством и Валахией» [25, т. 26, с. 375].

Зазначимо, у перші роки існування Кримського ханства відносини між ним та Великим Литовсько-Руським князівством були дружніми і добросусідськими. Так тривало, поки до Криму не вступила нога турецького окупанта.

У давніх літописах зазначається: «…За живота (життя) того царя Ач-Гирея покой был межи княжеством Литовским и Ордою Перекопскою, бо был великий приятель княжеству Литовскому тот царь Ач-Гирей за ласки великого князя Казимира, что его на царство посадил, и Литовскому панству (державі) сприял, что в Литве хлеб-соль едал; и за его царства ни одна нога… татарская в Литве и в Лясех (Польщі) не поставала; и в тые часы сироты и вдовы, и всё христианство веселилося и Бога хвалили, что такой великий долгий покой имели…» [44, с. 301].

Після смерті 1466 року хана Хаджі-Гірея та недовгої боротьби за батьківський спадок кримським ханом став його енергійний син Менглі-Гірей. Як і батько, хан Менглі-Гірей проводив щодо Великого Литовсько-Руського князівства виважену, дружню політику, започатковану ще в часах хана Тохтамиша. Саме Тохтамишем було вирішено питання захоплених Ольгердом земель так званої Мещери, про які пізніше у своїх листах до московського князя Василя III писав кримський хан Менглі-Гірей. До тих земель Західної Мещери, переданих ханом Золотої Орди Тохтамишем, належали землі сучасних Калузької та Брянської областей, східна частина Смоленської та західні частини Московської і Тульської областей, а також захоплені князем Ольгердом землі сучасних Орловщини та Курщини. Тому нагадуємо: в ярликах кримських ханів Хаджі-Гірея 1461 року та Менглі-Гірея 1472 року йшла мова саме про ті землі, з яких Великі Литовсько-Руські князі сплачували зібрані податки до кримської казни, як раніше — хану Тохтамишу. Про те свідчить ярлик Тохтамиша до Ягайла 1392 року. Хоча Москва завжди намагалася й намагається нав’язати всім думку, що в ярликах ханів йдеться про українські землі.

На цьому історичному фоні Османська імперія та європейський ідеологічний лідер Ватикан вели досить-таки інтенсивну війну за вплив на християнську Московію, яка тільки-що вилупилася із Золотої Орди. Першим таку спробу вчинив Ватикан у 1469 році. Послухаємо:

«Папа искал ей (Софії Палеолог. — В.Б.) достойного жениха и, замышляя тогда воздвигнуть всех государей Европейских на опасного для самой Италии Магомета II, хотел сим браком содействовать видам своей Политики… К удивлению многих, Павел (Папа. — В.Б.) обратил взор на Великого Князя Иоанна (московського князя Івана III — В.Б.)… Вследствии сего намерения Кардинал Виссарион, в качестве нашого единоверца, отправил Грека, именем Юрия, с письмом к Великому Князю (в 1469 году), предлагая ему руку Софии, знаменитой дочери Деспота Морейского» [13, т. VI, с. 246].

Османська імперія діяла через посередника — Кримське ханство, яке саме в ті роки підпорядкувала собі. Слід зазначити, що турецькі Османи мали й прямі контакти з Московським князівством через своїх послів до Москви. Не забуваймо, що у ті часи Османську імперію, Кримське ханство та Московське князівство об’єднувало споріднене населення (тюркомовні давні роди кипчаків, ширинів, дулатів тощо), хоча воно й сповідувало різні релігії: одні — мусульманську, інші — християнську.