Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Відлуння одного з Потойбічних Богів — той, хто намагався зашкодити кішці, але не Кассандрі — лишився позаду. Він наче й не збирався їх переслідувати, очевидно розуміючи, куди саме прямує Кассандра. Розумів і сподівався перестріти обох уже там. Іншою можливою причиною його відступу могла стати присутність венеріанських вампірів. На кого саме вони полювали, досі лишалося питанням обчислень.
Існуючи в десятках тисяч відокремлених розумів, кішка насправді не сприймала себе цілісним «Я», як не могла самосприйматися єдиною істотою вся Нова Імперія чи навіть її окреме місто. Саме це називалося розподіленим інтелектом. На відміну від фрактального інтелекту мі-го, який існував незалежно від кількості та розташування оболонок, кішки зберігали свій розум в одному-єдиному тілі, до безкінечності дроблячи його на все дрібніші й дрібніші частки, якщо на те була потреба. Чіткої структури вони не мали — розуми народжувалися та зникали, розпадалися та об’єднувалися, наче складна молекулярна система під час бурхливої реакції.
Коли Кассандра прочинила круглий механічний люк, що виводив її до ауксиларних приміщень тринадцятого сектору, вампіри встановили місцезнаходження сатурніанської кішки та рушили на перехоплення — дилему переслідування було вирішено. Дівчина минула звивистий, поглинутий абсолютною темрявою перехід, пересуваючись легкою ходою, ледь торкаючись ногами палуби. Тут майже не траплялося слідів бою, зовсім не було трупів. Вона минула невеличкий допоміжний відсік, єдиний, двері якого були прочинені. На мить їй здалося, що вона бачить там кремезну, присадкувату постать терранина. Відчуваючи, як від страху холоне все всередині, Кассандра завмерла, вдивляючись у густий морок. Лише декілька химерних вогників тріпотіло там, наче рештки вмираючої пожежі, які й справді створювали ілюзію терранської фігури. Нахилившись, дівчина підняла з палуби якийсь уламок і жбурнула його в напрямку, де, як їй здалося, вона помітила ту постать. Синтетична порцеляна лунко грюкнула по пласталі переділки, а за декілька секунд застукотіла по палубі. Кассандра рушила далі, ще кілька разів озирнувшись через плече. А за хвилину з темряви відсіку навкарачки виповзла Брідж О’Шоннесі. Її вогонь тепер здавався примарним і майже не давав світла, але він усе ще наповнював її, з кожною секундою стаючи все яскравішим.
Центр керування контуром відведення енергії був схожий на сплющене яйце — круглястий, витягнутий гострим кінцем догори. Розташовані на різних ярусах термінали та пульти керування з’єднувалися кабелями та естакадами; робочі місця нагадували бруньки на тоненьких паростках, напівкруглі крісла перед кремезними приладовими дошками з масивними керамічними перемикачами та тьмяними скельцями вимірювачів, стрілки яких усе ще хаотично металися вздовж напівстертих від віку шкал. Тут було порожньо — ані живих, ані мертвих. Кассандра роззирнулася, шукаючи іншого виходу. Це нескладне завдання вирішилося швидко, але тільки-но дівчина рушила до дверей у протилежному кінці зали, як над її головою, просто крізь металеву стінку, просочилося щось, схоже на величезний згусток вируючої плазми. Поки він повільно опускався до неї, ще один такий самий згусток вилетів з дверей, до яких прямувала Кассандра. Третій завис під самим склепінням, примарний у густих сутінках відсіку.
Задушливий, липкий страх охопив дівчину. Мозок її від одного лише погляду на цих істот починав тремтіти й замикатися на собі. Бо хай якими жахливими були мі-го, хай якою чужорідною виглядала сатурніанська кішка — вони належали цьому струнному ландшафту, цьому мультивсесвіту. Вампіри ж існували в геть іншому квантовому стані, який буквально кричав про свою потойбічну сутність. І один із них тепер стрімко наблизився до Кассандри. Сліпучо-золотий, переплетений з ламаних променів, векторів світла, з проваллям у центрі — райдужною безоднею. Ікласті пащеки виринали з його розбурханої плоті, вигукували тисячами божевільних голосів фрази, від яких ломило кістки черепа.
Першим кішка дістала того, хто тримався під стелею, наглядача. Вона з’явилася навколо нього наче вибух, одночасно вихопившись із сотень отворів, каналів та щілин, огорнула палаюче кубло й стиснула так, що тьмяно спалахнули її білясті нутрощі. Вампір відчайдушно опирався — і тим привернув увагу товаришів. Ті здійнялись у повітря, але запізно — потужний вибух відкинув їх, засліпивши й контузивши Кассандру. Кішку, в нутрощах якої вибухнув Вогняний вампір, розкидало по всій залі, й тепер її присутність була, здавалося, всеохопною. Та елемент несподіванки вона вже використала, й зараз розпочалося пряме зіткнення.