Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
—Що ти сказала? — прохрипів Вукмір, не зводячи пустих очниць зі скорченої судомою Боген. — Повтори.
— Я сказала… — нарешті повернувши контроль над тілом, процідила Боген, — що ти в нас збіса розумний, Мілоше. Тільки розум твій не вартий терранського лайна, про яке ти з таким захопленням розповідаєш. Втративши НРІ, ми не виведемо реактор на робочу потужність, не прокладемо курс і не запустимо двигуна. Ніяк. Тому якщо тут хтось і може дати цьому раду, то тільки Фатаґва. Ми ж маємо робити нашу справу… без зайвих суперечок. Так чи ні?
Але циндра продовжував мовчки витріщатися на неї чорною порожнечею вигорілих очей. У тріщинах барнаво-сірої шкіри обличчя палахкотів рудий жар, розпечена рідина просочувалася, виступаючи, наче піт, димними краплями.
— Я не про це тебе питав, — врешті промовив він.
Брідж почала говорити вголос — одним тілом, тим, що зараз повільно падало в надра корабля:
— Знаєш, любистку, я дещо знаю про Марс. В Академії в нас був курс вашої історії та культури. Гриби поводилися з вами набагато чемніше, ніж із нами. Вони будували вам міста, забезпечували технікою, дбали про вас, пестили, наче домашніх улюбленців… а в нас усе розпочалося з двох орбітальних ударів. Один відправив на океанське дно Священні острови Дзіпанґу, а другий — декілька років потому — випарив майже половину Антарктиди. Звільнилося стільки води, що більшість приморських міст було повністю затоплено — раніше, ніж там хтось уторопав, що саме відбувається. Через безлад, промислову та логістичну кризу розпочався голод. Спалахнули епідемії. Локальні конфлікти, про які всі вже встигли забути. З десяти мільярдів людей, що жили на Землі, після Темних віків залишилося менше трьох…
— Мені начхати, — просичала Боген, від напруги не усвідомлюючи, що говорить обома тілами.
— Та невже? — скрегіт Вукміра став погрозливим. — Що пішло не так, Іво? Чому ти стала тим, чим стала? Що ти взагалі таке?
— Перевтілення ще триває, — не розціплюючи зубів, відрізала Боген. — Потрібен час.
— Південний океан став рожево-червоним. Наче полуниця з вершками. А люди — всі ті, хто вижив — змушені були опуститися до рівня дикунів. Коли тисячу років потому розпочався Похід пастухів, знаєш, чим вони билися проти мі-го? Мечами та списами. Мечами й списами, любистку. І перемогли. І ти гадаєш, що тепер твої грибки нас зупинять? Тепер, коли Світлосяйний подарував нам справжню могутність? Подарував усе це?
— Selbst mit all den Waffen haben sie nicht aufgehört, wild zu sein!
Вукмір зробив крок до Боген. Розпечений газ струменями виривався з розколин на його тілі, повітря навколо нього тріпотіло від жару.
Падіння завершилося. Брідж досягла тринадцятого сектору — а точніше, системи енерговідведення реакторної камери.
— Ще один крок, циндра, — Іва на мить прикрила очі, але голос її звучав спокійно й упевнено, — і я перетворю тебе на попіл.
Вукмір хижо вишкірився. На щелепах без губ та ясен на потрісканих зубах вигадливим візерунком лежали рештки цих м’яких тканин.
Кассандра справді не розуміла, чому кішка слідує за нею — притому, що мала частину відповіді, закладену ще під час навчання. Пам’ять, скаламучена квантовим збуренням, наразі була хаотичним набором пакетів, але сама кішка намагалася знаходити й довантажувати потрібні, аби її поводир продовжував рухатися. В житловому габі одинадцятого сектору вона розпакувала Кассандрі, як ксенохірурги катували її, ретельно видаляючи всі органи зовнішнього чуття, як робили натомість конектори, намагаючись, щоб «Сінано» став «очима та вухами» кішки. Тепер, звільнена, вона вже не могла бачити кораблем. Кассандра стала для неї єдиним отвором у реальність з безкінечної пітьми повної сенсорної депривації. «Роздивлятися небо крізь соломинку» — казали пращури Кассандри. Найближче, що знайшлося в їхньому досвіді. Дивитися на світ очами людини для кішки було відчуттям набагато гіршим. Розподілений розум — квантовий комп’ютер, створений потойбічними богами задовго до того, як людина вимовила перше свідоме слово — одночасно обробляв сотні тисяч процесів, рознесених по різних шарах мульти-всесвіту, сплітаючи тонке мереживо з причин та наслідків, часто виходячи за межі цього поля. Нині ж він перебував у стані, близькому до кататонії — настільки мала частина його можливостей була активована, настільки слабкий потік вхідних даних він отримував.
Та навіть за такого стану справ кішка людськими очима бачила далі, ніж сама людина. Вона рухалася по слідах Кассандри, всотуючись у щілини й шви, розтікаючись з’єднаннями, займаючи простір спорожнілих трубопроводів та кабельних лотків. Її тіло не мало постійної форми чи густини, не мало фіксованого внутрішнього тиску й температури, воно було здатне розпадатися на окремі частки та підтримувати зв’язок між ними на відстанях, що у сотні разів перевищували розмір тих часток. Це було цілком природно для неї, народженої в буремному череві Сатурна, поблизу південного полюса, осяяного блакитними спалахами полярного сяйва, в лігві, побудованому в хмарах крижаної води, вище ложа з металічного водню.