Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— А коли так, — зауважила Ґвен, — то у вас немає причин відмовлятися від посади реґента. Рада Лордів збирається через шість днів, тож ви навіть не встигнете увійти в курс поточних справ, як уже доведеться передавати їх лордові Ріґвару.
Ґраф ствердно, хоч і без найменшого ентузіазму, кивнув:
— Ваша правда, пані. Тоді я знімаю свої заперечення і готовий перебрати на себе ваші обов’язки.
Після цього Кивін аб Енгас лише ненадовго затримався, щоб обговорити з Ґвен деякі процедурні моменти майбутньої передачі повноважень, а потім пішов готуватися до призначеної опівдні церемонії. Коли двері за ним зачинилися, Ґвен задоволено сказала:
— От і все владналось. А я боялася, що доведеться ще довго його вмовляти. Ти вчасно нагодилася з цією звісткою. До речі, Бренан сам так вирішив, чи йому порадила Брігід?
— Ну, власне, порадила я, — відповіла Шайна. — Він узагалі не хотів нічого чути про корону, збирався все кинути й поїхати з Тахріна, але я переконала його, що так не можна робити.
Ґвен ніяково відвела погляд.
— Мені дуже прикро, Шайно, я не хотіла завдавати Бренанові болю. Я люблю його, справді люблю, але не так сильно, як він на те заслуговує. Не так, як сестра Ґрівільд любила принца Ітира аб Вайгана. Вона зреклася Іскри задля коханого чоловіка, а я… Мене жахає сама думка про те, що я могла не дочекатися цього дня, могла втратити шанс знову стати відьмою.
— Тоді б ти ніколи не довідалася, що мала такий шанс, — зауважила Шайна.
— Атож. І від цього мені ще страшніше. Доля сміялася б з мене, а я, нічого не підозрюючи, тішилась би собі королівською короною — цією жалюгідною заміною відьомської сили… — Ґвен мерзлякувато пощулилася, та вже наступної миті розпростала плечі. — Скажу тобі чесно, Шайно, зараз я почуваюся так, ніби прокинулася від моторошного сну. Останні два роки були для мене справжнім пеклом, і я хочу чимшвидше забути їх, викреслити зі своєї пам’яті. Тому не чекатиму до завтра, а вже сьогодні по обіді вирушу на Тір Мінеган. Оце передам лордові Кивіну повноваження реґента — і в дорогу. Жодної зайвої хвилини не затримаюсь у Катерласі.
— Розумію тебе, — сказала Шайна. — А з Бренаном збираєшся попрощатись?
Ґвен рвучко хитнула головою.
— Ні. Я б воліла уникнути цієї розмови. Просто не знаю, що йому сказати, ніякі слова тут не зарадять. Сьогодні найщасливіший день у моєму житті, фактично це день мого другого народження, а для Бренана… Я прикидалася сліпою й наївною, вдавала, що не помічаю, як він до мене ставиться, та насправді все бачила, все розуміла. Бренан закохався в мене мало не з першого дня, а я попервах могла відповісти йому просто щирою симпатією. Згодом прийшли глибші почуття — але не такі глибокі, як у нього. Може, з нас і вийшло б гарне подружжя, проте в наших стосунках ніколи б не було гармонії, рівноваги, він завжди любив би мене дужче, ніж я його. От і зараз я лише трохи сумую, що нам не судилося бути разом; це навіть не сум, а просто легкий смуток, який майже безслідно розчиняється в радості від того, що я знову маю Іскру. І ніщо, ніщо в світі не годне зрівнятися з нею, ніщо не змусить мене зректися її. Ні скарби, ні знання, ні влада, ні найпалкіше кохання не варті такої жертви… — Ґвен відкинулася на спинку свого крісла й затулила лице руками. — І через це мені дуже соромно перед Бренаном. Бо знаю: якби мене спершу запитали, чи хочу повернути Іскру, я б ні на мить не завагалася. Ні на однісіньку, навіть найкоротшу мить. А про Бренана й не подумала б. Просто не захотіла б думати.
— І це природно, — мовила Шайна якомога переконливіше. — Бренан тебе не засуджує, ні в чому не звинувачує. Йому боляче, сумно, але він усе розуміє.
Їхню розмову перервав королівський секретар, який доповів, що в приймальні чекає на аудієнцію лорд Фінвар аб Дайхі. Як і Шайна, Ґвен відразу збагнула, навіщо він прийшов, і зовсім не палала бажанням заводити з ним цю розмову, але не могла відмовити в зустрічі одному з найвпливовіших вельмож Катерлаху. Тому наказала секретареві за хвилю запросити його, а Шайні порадила:
— Мабуть, тобі краще піти. На відміну від мене, ти не зобов’язана з ним спілкуватися.
— Нічого, я залишусь. Моя підтримка тобі не завадить.
Увійшовши до кабінету, гладкий лорд поштиво вклонився.
— Моє шанування, високі пані. — Відтак озирнувся на двері і, переконавшись, що секретар щільно зачинив їх, додав: — За офіційною версією, я прийшов для того, щоб лицемірно висловити свої співчуття з приводу смерті вашої сестри, леді Неріс вер Дирдрі, і так само лицемірно привітати вас, леді Ґвенет, з поверненням відьомської сили. Та насправді я роблю це від щирого серця, без найменшого фальшу.