Первісна. У вирі пророцтв

— Мені це чекання вже в печінках сидить, — похмуро мовив Кіннан, пересунувши на шаховій дошці свого короля під захист тандему з князя та вежі. — Грець би хопив ту Падерай з її обережністю. А найпаскудніше те, що Ан Нувін цілком довіряє її судженням.

„І правильно робить,“ — подумав Фейлан, зробивши у відповідь хід лицарем. Якби не це, Кіннан давно б утнув щось безглузде й необачне, на зразок викрадення принцеси Фіннели вер Ріс. А так йому доводилося стримувати себе і, зібравшись із рештками терпіння, чекати моменту, коли їхній таємничій спільниці з Тір Мінегану знадобиться допомога. Втім, якщо все піде за її планом, Падерай упорається й сама, але потім їй буде потрібне місце, де вона зможе сховатися від гніву відьом. Фейлан збирався запропонувати до її послуг свій острів — не той, що порекомендував йому Йорверт, а інший, розташований на тисячу миль західніше. Зараз там повним ходом велися роботи зі спорудження невеликої й затишної садиби посеред дрімучих джунґлів. Семеро будівельників працювали не за страх, а за совість, не з-під батога, а із щирим завзяттям, бо належали до південської секти Свідків Аґравайна — це було одне з ритуальних імен Темного Володаря, запозичене з якоїсь давно забутої мови Старого Світу. Серед них був навіть чаклун, щоправда, слабенький і недолугий; у юному віці йому зовсім не вдавалися чари, і лише згодом, ставши на службу Ан Нувінові, він зміг бодай частково опанувати свою мізерну силу.

Наступні кілька хвилин Кіннан пильно роздивлявся позицію на шахівниці в марному сподіванні знайти якийсь вихід з безнадійної ситуації. Врешті-решт відвів вежу на правий фланґ, підставивши під удар свою королеву. Насправді ця найсильніша з шахових фігур називалася відьмою, проте в Кованхарі здавна було заведено називати її королевою. Чаклуни впродовж століть активно пропагували цю назву при всіх королівських та княжих дворах Абраду, але, на їхню прикрість, вона ніде не прижилася — навіть на Півдні, дарма що там не любили відьом. Ну, а на Лахліні шахи взагалі вважалися нечестивою грою і прирівнювалися до читання єретичних книжок.

Фейлан проіґнорував запропоновану суперником жертву і посунув уперед пішака, відкриваючи шлях для білопольного князя. Кіннан приречено зітхнув і поклав на бік короля, визнаючи свою поразку. Відтак простягнув руку до вази і взяв звідти вже п’яте за час їхньої партії тістечко. Він дуже любив солодощі, і коли допадався до них, то їв без міри, мов мала дитина.

— Я, звісно, не заперечую, задум Падерай досить непоганий, — знову заговорив Кіннан. — Але він хисткий і непевний, тому треба мати й запасні варіанти.

— Так, твоя правда, — погодився з ним Фейлан. — Та тільки запасні варіанти через те й називаються запасними, що до них вдаються лише в тому разі, коли не спрацьовує основний план.

— Я це розумію, просто мене втомлює наша бездіяльність. Я не такий терплячий, як ти, не люблю пасивно стежити за подіями… надто ж якщо вони розгортаються з біса повільно. А я тим часом мушу жити звичним життям, займатися повсякденними справами і вдавати, ніби все в мене гаразд. Знаєш, іноді я заздрю тобі, твоїй свободі.