Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
Я кивнув.
— Необхідно лишатися актуальним, — пояснив він. — Якщо ти не змінюєшся, то не встигатимеш за прогресом. Якщо не оновлюватимешся, застарієш за місяць, і тоді не лишиться нічого ліпшого, як піти у Рай чи в стенографісти.
Я проігнорував насмішку.
— Доволі радикальна трансформація.
— Як для нашого часу — ні.
— А це не змінило тебе?
Його тіло затяглося цигаркою. Прицільна вентиляція всмоктала дим ще до того, як він дістався до мене.
— У цьому ж і вся суть.
— Але ж зміни мали зачепити й твою особистість. Звісно…
— А, — він кивнув. На дальньому кінці рухових нервів маніпулятори також хитнулися. — Подивися на світ чужими очима і сам змінишся?
— Щось типу того.
Тепер він дивився на мене своїми справжніми очима. По той бік мембрани змії й стеблові сенсори повернулися до роботи над віртуальним трупом, ніби вирішили, що гають час на марні балачки. Мені було цікаво, в якому тілі Роберт тепер.
— Дивно, що ти запитуєш про це, — відказав біолог з плоті й крові. — Хіба мова мого тіла тобі не все розповідає? Хіба жаргонавти не повинні читати думок?
Звісно, він мав рацію. Мене не цікавили Каннінґемові слова; вони були лише хвилею-носієм. Він не міг чути справжньої бесіди, що відбувалася між нами. Всі його кути й грані гучно розмовляли, і хоча їхні голоси трохи розмивалися фідбеком і викривленнями, я знав, що з часом зможу їх зрозуміти. Потрібно лише, щоб він і далі говорив.
Але Юкка Сарасті обрав саме цю мить, щоб пройти повз і хірургічно точним рухом знищити мої найкращі плани.
— Сірі найкращий у своїй галузі, — зауважив він. — Але не тоді, коли це стосується його особисто.
Чому людина очікує на милосердя від того, хто над нею, якщо вона не виявляє милосердя до тих, хто під нею?