Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
Попри небажання визнавати, що перед ним — розумні і свідомі створіння, Каннінґем дав в’язням імена. П’ятірня плавав посеред вольєра, випроставши всі мацаки. Кулак тулився в кутку, згорнувши свої кінцівки. Сьюзан, граючи власну роль у цій збоченій грі, називала їх просто: Перший і Другий. Не те щоб їй були не до вподоби Каннінґемові варіанти чи вона мала щось проти того, аби жертвам давати імена. Сьюзан вдалася до найдавнішого виверту з настільної книги ката, що дозволяє мучителю після роботи спокійно йти додому, повертатися до родини і гратися з дітьми: ніколи не олюднюй своїх жертв.
Це мало бути не настільки вже й складно, адже вона мала справу з медузами, що дихають метаном. І тут все могло піти в хід, будь-що могло стати у пригоді.
У віртуальному просторі біля кожного з прибульців танцювали дані біометрії, світлові написи кружляли у розрідженому повітрі. Я гадки не мав, які показники мали б становити для цих істот норму, але не думаю, що різкі піки на графіках означали щось, окрім страждання. Шкіра обох вкривалася сіро-блакитною мозаїкою, коливалася спазматичними візерунками. Можливо, це була рефлективна реакція на мікрохвилі чи взагалі шлюбний танок.
Але, найімовірніше, вони кричали.
Джеймс вимкнула мікрохвилі. У лівому вольєрі згас жовтий квадрат. У правому така сама фігура так і не засвітилася.
По закінченні нападу пігмент почав змінюватися швидше. Рухи мацаків сповільнилися, але не спинилися. Вони хиталися туди-сюди, наче апатичні кістляві вугрі.
— Базове опромінення. П’ять секунд, двісті п’ятдесят ватів, — сказала вона для протоколу.
Ще одне лицемірство. «Тезей» і так записував кожен подих на борту, кожен імпульс струму до п’яти знаків після коми.
— Повторити.
Значок знову загорівся. Знову шкірою чужих прокочуються мозаїчні візерунки. Жоден із шифраторів не зрушив з місця. Їхні мацаки й далі слабко звивалися, ледь-ледь посмикуючись, неначе вони перебували у стані спокою. Телеметрія була болючою, як ніколи.
«А вони швидко навчилися безпорадності», — подумав я.
Я зиркнув на Сьюзан.
— Ти збираєшся провести весь дослід самостійно?
Коли вона вимкнула струм, її очі волого блищали. Іконка у клітці Кулака погасла. У П’ятірні вона залишалася тьмяною.
Я прочистив горло.
— Тобто…
— А хто ще це робитиме, Сірі? Юкка? Ти?
— Решта Банди. Саша могла б…
— Саша? — вона витріщалася на мене. — Сірі, я їх створила. Невже ти думаєш, що я зробила це, аби ховатися за ними і змушувати їх робити такі речі? — Вона похитала головою. — Я їх не виведу. Для цього — ні. Я б такого і з найлютішим ворогом не зробила.
Вона відвернулася від мене. Сьюзан могла прийняти ліки, нейроінгібітори, які б змили почуття провини, розщепили його до молекул. Сарасті запропонував їх, неначе спокушуючи самотнього месію в пустелі. Джеймс відмовилася, не пояснивши причини.
— Повторити, — сказала вона.
Струм увімкнувся і вимкнувся.
— Повторити, — наказала Джеймс знову.
Жодного руху.
Я показав.
— Бачу, — відповіла Сьюзан.
Кінчиком мацака Кулак торкнувся сенсорної панелі. Іконка загорілася, як свічка.
За шість з половиною хвилин бранці перейшли від жовтих квадратів до чотиривимірних поліедрів, що миттєво згасали. Їм потрібно було не більше часу, щоб визначити відмінність між двома рухомими двадцятишестигранними фігурами, які відрізнялися лише однією гранню в єдиному кадрі, ніж на те, щоб відрізнити жовтий квадрат від червоного трикутника. Складні візерунки постійно пробігали тілами шифраторів: рухома бісерна мозаїка, яка змінювалася так швидко, що було майже неможливо помітити цю трансформацію.
— Блядь, — прошепотіла Джеймс.
— Може, фрагментарні здібності, — Каннінґем приєднався до нас у КонСенсусі, хоча його тіло лишалося в біомедичному відсіку.
— Фрагментарні здібності, — тупо повторила вона.
— Савантизм. Видатні здібності в якійсь одній царині розумової діяльності, що аж ніяк не передбачають високого інтелекту.
— Я знаю, що таке фрагментарні здібності, Роберте. Просто вважаю, що ти помиляєшся.
— Доведи.
Вона облишила геометрію й повідомила шифраторам, що один плюс один дорівнює два. Вочевидь, вони й самі про це знали: десять хвилин по тому істоти вже вираховували десятизначні прості числа.
Джеймс показала їм ряд двовимірних фігур; вони вибирали наступну в низці з практично однакових варіантів. Лінгвіст прибрала множинний вибір, показала шифраторам початок нового ряду й навчила малювати кінцями мацаків на сенсорній поверхні. Вони закінчили ряд точними малюнками, відтворюючи ланцюжок логічної послідовності, що неминуче завершувався початковою фігурою.