Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
— Ви любите Фа?
— Авжеж. Це вас дивує?
— Однак, — промовив він, — Фа — це тільки піддослідна тварина, як морська свинка, пацюк, собака.
Ми всі, навіть Меггі, подивилися на нього здивовано, в жахом. «Та що ви кажете, Бобе, адже стільки років…» Він схаменувся, засміявся, обернув свої слова на жарт. Однак тут і виказала його бездушність, повна нелюдяність, невиліковна черствість. Я мав бути пильнішим і мусив би остерігати його. Але відтоді, як він найнявся в шпигуни до Сі, з ним уже нічого не можна було зробити. Навіть зараз не можу уявити собі, що Бі й Фа вже ніколи…
Пригадую, коли я розлучився з Маріанною, щоночі прокидався стурбований і спітнілий. Думка про те, що я не живу більше із синами, встромлялася мов кинджал у моє серце. А біль, від якого, здавалося, не було ліків, паралізував мене. Тоді я двічі-тричі на тиждень бачився я ними».
Раптом щось перервало потік його думок. Севілла зиркнув на годинника: дві години вже «Карібі» йшла у відкрите море. Час повертатися назад, він хотів додому вже, поки ще не споночіло, бо в темряві можна ще й заблудитися, на морі не було жодного бакена. Севілла вивільнив шкот великого вітрила, й «Карібі» відразу набрала швидкості, гик вирвало направо, професор відв’язав шкот фока Гі прикріпив його до кнехта правого борту.
— Я могла б тобі допомогти упоратися з фоком, — гукнула Арлетта з носа яхти.
Севілла заперечливо махнув рукою. Відтак попустив шкот великого вітрила й також закріпив його.
— Я спеклася, — мовила Арлетта вдавано весело, стрибнувши до кокпита. — Зараз одягнуся.
Вона зайшла до каюти, а за хвилину з’явилася в смугастому купальнику. Примостилася біля Севілли й тихо сказала:
— Я ледве примусила себе читати. Мене пойняла жахлива нудьга. Коли б ще й я втратила тебе, то вже не знаю, що могло б бути гірше. Пам’ятаєш, які ми були щасливі, коли купили будинок. А тепер усе зіпсовано, знівечено. Я ніяк не можу повірити цьому. Мені Здається, що час біжить у зворотний бік, наче той кінофільм, котрого прокручують навпаки, що знову в нас буде лабораторія, Бі, і Фа, й ми вивчатимемо свисти. У мене таке враження, ніби я втратила своїх дітей, мету свого життя. Весь час мені хочеться плакати.
Севілла поклав правицю на її потилицю й притиснув її голову собі до грудей.
— Так, — озвався він, — були Бі й Фа, була робота. Який жах після восьми років дослідів залишитися з порожніми руками, без діла, хіба лише милуватися колишнім. Двоє бідолах безробітних на купі грошей, — прикро усміхнувся він.
«Карібі» прямувала під вітрилами до будинку, який вони так полюбили. Чотири години, що вони провели в морі, були для них лише забуттям. Вони поверталися до свого спустошеного життя, без дельфінів, без лабораторії, без мети.