Тварина, обдарована розумом

Як загартовані в політиці професіонали, більшість конгресменів раніше від усіх зрозуміли зміст нестримної хвилі гніву, що поставила дибом Сполучені Штати. Вони швидко й лукаво зайняли свою патріотичну позицію. Сенатор Бертон Мерфі, що досі вважався серед «голубів» найрішучішим і зо два дні тому давав ще інтерв’ю, в якому оплакував нескінченну в’єтнамську війну, дізнався про катастрофу «Літл Рока» о сімнадцятій годині, коли у свого заправника брав бензин. Він стрімголов повернувся додому й зателефонував до Білого дому, щоб запевнити президента Олберта Монро Сміта в своїй беззастережній підтримці.

Наступними днями в конгресі останнє каре «голубів», якому недавні вибори обламали роги, розсипалося остаточно. Дві третини з них врешті перейшли до табору «яструбів». Зробили вони це з радістю, яка довела, наскільки вони були щасливі, що трапився бездоганний патріотичний привід, аби цілком свідомо переглянути свої погляди, які завдавали їм одних неприємностей. Остання третина замовкла. Вона не була впевнена, що Китай завинив у справі «Літл Рока», і не наважувалася це сказати. Але й не погоджувалася «бігти за зграєю мисливських собак і полювати з ними».

Якщо сенатор Бертон Мерфі здивував політичні кола своїм негайним перевтіленням, то зайняття нової позиції багатьма іншими, що спішно відбувалося після катастрофи «Літл Рока», нікого особливо не дивувало. Проте ці події привертали до себе увагу, бо їхні герої були надто відомі.

Колишній кандидат на пост президента актор Джім Крунер мав 5 січня о дев’ятнадцятій годині тридцять хвилин виступати по телебаченню з промовою про майбутнє американських жінок. Він оголосив, що через серйозне становище, яке склалося, відмовляється виступати на цю тему, однак усе ж таки бажає звернутися з кількома словами до нації. Коли він виступав, його обличчя показували на весь екран. Погляд серйозний і рішучий, посивілі скроні, обличчя зоране мужніми зморшками досвідченої людини, він мав скромний і заклопотаний вигляд, що примушувало битися серця в сотні мільйонів американок. Крунер висловлювався без зайвих красивостей, що так личило його зовнішності й що на початку передвиборчої кампанії виробив для нього його «мозковий трест». Говорив незвично повільно й навіть із зусиллям, мовби рішуче переборював почуття, яке ледве вгамовував у собі. «Я не знаю, що скаже вам президент завтра, — заявив він. — І, зрозуміло, сьогодні ввечері я не скажу нічого такого, що могло б поставити його в скрутне становище. Знаю добре, що робив би я, бувши на його місці, проте він перебуває за кермом і йому й керувати автомобілем. Я не з тих людей, що сидять на задньому сидінні й звідти подають поради. Це тільки може йому заважати. Обов’язок кожного американця, — провадив він далі поважно, — мій і ваш, згуртуватися перед лицем агресії й довіритися мудрості й енергійності уряду Сполучених Штатів».