Тварина, обдарована розумом

Напад на «Літл Рок» спершу викликав у США оторопіння, що нагадувало приспаного впевненістю в свої сили велетня, який прокидається після підступного удару, завданого під час сну. Обурення вибухнуло тільки за двадцять чотири години, ніби цей час був необхідний для того, щоб хвилювання охопило все це велетенське тіло. Але несамовитість, що вибухнула згодом, цілком відповідала розмахові наймогутнішої в світі держави. Хвиля гніву прокотилася через гігантську країну й, наче морський приплив, захлинула сто вісімдесят мільйонів американців. Радіо, телебаченню, газетам звичайні слова здавалися заслабкими, щоб передати те обурення, яке викликала ця незвичайна подія. Могутні боги на Олімпі, з подивом і жахом переконавшись, що зазнали нападу нижчої раси, теж такої думки, що за найкоротший час розрахуються з тими, хто відважився завдати їм удару.

Журналістам, що коментували цей душевний стан, здавалося, що тільки порівняння з тваринами зможуть передати те презирство, з яким їхні земляки ставилися до супротивника. В пресі з’явилися заголовки, яких не бачили вже від часів Пірл-Харбора, народний Китай взагалі порівнювався з «скаженою собакою», котрого слід «прив’язати на ланцюг або вбити».

Трагедія «Літл Рока» не залишила живих і не мала свідків. Хімічний аналіз повітря й зібрані уламки дозволили командуванню VII флоту дійти висновку, що трагедія спричинилася «атомним снарядом невизначеного походження». Та, незважаючи на обережність цих висновків, провина китайських керівників не викликала ніякого сумніву в настроях коментаторів. Більшість з них відзначала, що за своїм «несподіваним нападом» і «підступною агресією» Китай поставив себе поза цивілізованими націями. Він перший порушив «рівновагу страху». Єдиний засіб для її відновлення полягає в тому, щоб покарати агресора негайно. Поміркованіші закликали зруйнувати «китайські атомні заводи», а інші — «життєві центри червоного Китаю». Говорили «життєві центри», а не «міста», бо слово «місто» надто вже конкретне, воно нагадує про мільйони міських мешканців.

Вимоги санкцій у пресі ґрунтувалися на підвалинах права й моралі. Однак приватні розмови були зовсім інші. Якийсь невиразний зміст вкладався в прізвиська, що давалися супротивникові. Слово «китаєць» вживалося рідко: надавали перевагу словам «китайози», «жовтопузі», «макаки», «Чарлі» або з більшою ввічливістю, проте не з меншою ворожістю — «азіати». Слухаючи те, про що говорили на вулиці, в барах, на роботі, можна було зрозуміти так, ніби для співрозмовників існування сімсот мільйонів китайців трималося на трьох головних гріхах: вони жовті, малі й комуністи. Через ці гріхи всі якості китайців були порочні, їхній розум полягав у хитрості, терпіння — в несамовитості, ощадливість — у скупості, винахідливість — у чортовинні. По суті, бог створив світ для великих білих людей, водночас тільки для їхніх послуг надав знання й силу. Правда, ці жовті мавпочки копіюють західну науку, але їм бракує творчих здібностей. До того ж вони неприємно вражають своєю чисельністю. Надто швидко розмножуються. Вони кишать, як мурашки. Тваринні метафори багатшали: від собаки переходили до макаки, а від макаки до мурашок. Останній образ вважався найвлучнішим, бо він викликав в уяві мисливський чобіт, що гнівно роздавлює мурашник.