Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Щоденник Майдану та війни - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Щоденник Майдану та війни

Электронная книга - «Щоденник Майдану та війни». Краткое содержание книги:

«Щоденник Майдану та Війни» — це перевидання книги «Щоденник Майдану», що 2015 року вийшла у видавництві «Фоліо». Це не агітаційний текст, не роман на тлі революції — це особистий щоденник письменника, фіксоване відображення життя у Києві та країні — до листопада 2014 року, включаючи окупацію Криму, і далі — початок і розвиток Євромайдану, наступних подій. Нині ж він доповнений записами автора про перипетії на сході України, роз­думами про війну, про те, як і чим, за його баченням, живе окупований Донбас чотири останні роки... «Щоденник Майдану» був перекладений і опублікований багатьма мовами — англійською, німецькою, французькою, японською та іншими. І осьі у видавництві «Фоліо» вийшла його україномовна розширена версія.
1 ... 95 96 97 98 99 100 101 102 103 ... 127
Перейти на страницу:

А по всій Росії гриміли салюти й ішли центральними вулицями міст військові паради, їхали танки та самохідні гармати. Головний парад пройшов у Москві в радянському стилі з коментатором, який чітким, багаторазово посиленим через динаміки металевим голосом оголошував на всю російську столицю назви військових частин, які марширували до Красної площі, та назви військової техніки, що наповнювала центр ревінням і гуркотом потужних моторів. Щоправда, в одну мить коментатор раптом замовк і не повідомив москвичам та гостям столиці, що повз них проїхали ракетні установки «Бук». Назви інших ракетних установок, які проїхали перед «Буками» і після них, коментатор ого­лосив правильно. Щоправда, цю помилку помітили тільки вій­ськові та журналісти. Решта громадян, обвішані «георгі­ївськими стрічками» — традиційним з радянського часу сим­волом Великої Перемоги — були загіпнотизовані вій­ськовою міццю російської армії. Час від часу голос коментатора змінювався радянськими піснями про війну та про велику перемогу. Точно за таким же сценарієм проходили паради і в Донецьку з Луганськом — столицях самопроголошених «республік» Донбасу. Тільки там, звичайно, і солдатів, і техніки було менше і, що найцікавіше, жодна установка «Бук» у парадах участі не брала. Одначе брали участь танки та ракетні установки, які за Мінськими домовлено­стями не мусили бути в Донецьку. До Дня Перемоги в Донецькій рес­публіці випустили й поштову марку з портретом головнокомандувача Захарченка — він же президент «Донецької республіки». Захарченко особисто приймав парад, щоправда, він ледве стояв на трибуні, похитуючись. Через це багато хто вирішив, що він був п’яним.

І Донецьк, і Луганськ були цього дня щедро прикрашені «георгіївськими стрічками». Так само, як і Москва. Одначе в Києві «георгіївських стрічок» майже не було. Нестор Шуфрич, депутат парламенту від Опозиційного блоку, прийшов на мітинг із «георгіївською стрічкою», схрещеною з укра­їнським прапором, і тут же його було оточено жінками й звинувачено в підтримці сепаратизму, адже ця стрічка за останній рік стала символом російської агресії. Саме тому цього року вперше в українській історії десятки тисяч учасників демонстрацій причепили до свого одягу традиційні для Європи червоні маки — знаки пам’яті про загиблих у війні. Україна і святкувати цей день почала разом із Європою — 8-го травня. Радянському Дню Перемоги в Україні передував європейський день примирення, і саме цього дня відбулося те, що багато українців вважали неможливим: два ветерани — ветеран радянської армії й ветеран націоналі­стичної Української повстанської армії, які воювали один проти одного, — потисли один одному руки. До речі, цього разу від «георгіївської стрічки», як від символу Перемоги, відмовилися майже всі колишні радянські республіки, вклю­чаючи й республіки Центральної Азії. Навіть президент Білорусі Лукашенко причепив до свого піджака в День Перемоги стрічку кольору білоруського прапора.

8 травня в парламенті відбулися траурні збори, на яких був присутній глава ООН Пан Гі Мун, який зупинився в Києві по дорозі до Москви на парад. Президент України нагоро­джував учасників антитерористичної операції та згадував загиблих героїв. Коли він зачитував їх прізвища, весь зал парламенту встав. Залишилися сидіти тільки представники Російської православної церкви Московського патріархату на чолі з предстоятелем Онуфрієм. Ця демонстративна неповага до пам’яті загиблих захисників України викликала по всій країні хвилю обурення. Предстоятель Онуфрій по­спішив пояснити, що таким чином Московський патріархат проте­стував проти військових дій в Донбасі. Щоправда, він у сво­єму поясненні забув розповісти, що перед початком конф­лікту, перед захопленням сепаратистами першого міста Слов’янська, зброю, таємно привезену в місто для повстання проти української влади, ховали в церкві Московського патріархату. Там же ховались і перші російські добровольці, які приїж­джали, щоб зі зброєю в руках приєднувати Донбас до Росії. Архієпископ також не розповів, як священики РПЦ МП відмовлялися відправляти похорон загиблих в Донбасі україн­ських військових і добровольців, провокуючи таким чином конфлікти зі своєю українською паствою.

1 ... 95 96 97 98 99 100 101 102 103 ... 127
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)