Щоденник Майдану та війни

Мабуть, в Адміністрації Президента дуже серйозно сприйняли стрілянину в Мукачевому, бо буквально через кілька днів після того, що сталося, на Закарпатті було звільнено губернатора і на його місце прислано найрішучішого й найхаризматичнішого українського державного чиновника, генерал-лейтенанта міліції Геннадія Москаля. Але найцікавішим у цій історії є те, що Геннадія Москаля, щоб відправити губернатором на західний кордон України, зняли з посади губернатора Луганської області, тобто його забрали з лінії фронту в Донбасі. Геннадій Москаль, який своєю грубою прямотою та любов’ю до російського мату заслужив любов і довіру простого народу, приїхав на Закарпаття й одразу почав боротьбу з контрабандою, звільнивши десятки митників і прикордонників. Другим найцікавішим моментом у цій історії стало призначення на посаду губернатора Луганської обла­сті волонтера й колишнього бізнесмена Георгія Туку. Вперше на високу державну посаду було призначено волонтера без досвіду державної служби. Але насправді призначення волонтерів на різні, але не такі високі державні посади вже стало традицією. В Адміністрації Президента немає кадрового резерву серед чиновників із досвідом і з чистою репутацією. Волонтерський рух значно зріс за останній рік, і активні громадяни-волонтери, колишні бізнесмени та менеджери з почуття патріотизму переходять на державні посади, де отри­мують мізерні зарплати, на які дуже важко прожити.

Попереду осінь і обіцяні місцеві вибори за новими правилами. Українці з тривогою дивляться на ці майбутні вибори, боячись, що на сході України знову до влади прийдуть проросійські політичні сили. Адже в містах, звільнених від сепаратистів уже більше року тому, досі відносно сильні проросійські настрої. Сильні, але вже не так, як раніше. Нещодавно я знову побував у місті Сло­в’янську, що за 100 км від Донецька. У місті, з якого й по­чалися військові дії сепаратистів під командуванням росіянина, колишнього полковника ГРУ Ігоря Стрєлкова-Гіркіна. Цього разу я вперше помітив українські прапори, вивішені на балконах квартир. Ще кілька місяців тому патріотично налаштовані мешканці побоялися б демон­струвати свою проукраїнськість! Але по Слов’янську цілий рік раз на тиждень по неділях кілька десятків патріотів проводили автопробіги в машинах, над якими майоріли українські жовто-блакитні прапори. Я сам бачив ці автопробіги, ці машини з прапорами, що повільно їдуть і сигналять, що завжди рухаються по одному і тому ж маршруту через усе місто і розвертаються на площі перед вок­залом. Напевно, саме ці активісти й переламили ситуацію в Слов’янську, допомогли багатьом позбутися страху та пасивності. Але Слов’янськ — тільки одне з десятків міст Донбасу. Там, до речі, теж обіцяють найближчим часом «запустити» нову поліцію. Ситуація в країні змінюється, хоч і дуже повільно. Не змінюється ситуація тіль­ки на фронті, де щодня тривають артилерійські дуелі та обстріли на­селених пунктів, де Україна й Росія зійшлися в клінчі, де майбутнє цього воєнного конфлікту все ще є туманним.