Щоденник Майдану та війни
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-8192-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник Майдану та війни». Краткое содержание книги:
Так, Донбас — це інший світ. Це світ, в якому час зупинився не тепер, не під час Майдану, а набагато раніше. І не було серед українських політиків до нинішнього часу жодного «годинникаря», який захотів би знову запустити годинник Донбасу, щоб той ішов секунда в секунду з годинником Києва, Львова та Чернівців. Тепер цей годинник доведеться «запускати» всім нам разом і прозаїкам, і поетам, і музикантам, і шахтарям, яким більше подобається тримати в руці відбійний молоток, ніж гранатомет. Цей годинник усе одно піде, зацокає. Тільки від нас усіх залежить, коли.
3 квітня 2015 року. Менше пострілів, більше арештів
В Донбасі триває офіційне перемир’я. ОБСЄ продовжує висловлювати «обережний оптимізм», і це не зважаючи на те, що представників ОБСЄ сепаратисти не пускають не тільки на кордон із Росією, але й на інші захоплені ними території. Стріляють нині тільки на декількох ділянках фронту неоголошеної війни: біля Маріуполя, міста, що перегороджує російським інтересам сухопутну дорогу на Крим і Одесу, біля Луганська, де під українським контролем залишається теплоелектростанція в Станиці Луганській, і в районі Донецька, де біля знищеного Донецького аеропорту українська армія й добровольці утримують кілька зруйнованих населених пунктів. Одначе все-таки стріляють менше. І чим менше стріляють в Донбасі, тим більш чутними стають «постріли» політичних баталій у Києві. Війна йде в парламенті, де депутати коаліції обмінюються звинуваченнями в корупції з депутатами, що представляють практично ліквідовану Партію регіонів утікача-президента Януковича. Колишні однопартійці Януковича в парламенті об’єднані під брендом «Опозиційний блок» і недавно заявили про створення тіньового уряду. Вони, як і раніше, мріють представляти інтереси півдня та сходу України, але, звичайно, з поправкою на окуповані території Донбасу, де ніякого політичного життя наразі немає. Одначе за договором, відомим під назвою «Мінськ-2», на окупованих територіях найближчим часом мають пройти місцеві вибори і та місцева влада, яку буде сформовано в результаті цих виборів, зможе вести переговори з владою України про майбутнє нині окупованої частини Донбасу. На самих окупованих територіях якісь дивні «вибори» вже було проведено навесні та, ясна річ, в ДНР перемогла неіснуюча політична сила бойовиків лідера ДНР Олександра Захарченка, а в Луганській області — така ж сила лідера ЛНР Плотницького. Схоже, що навіть самі Захарченко й Плотницький забули про ці «вибори» і про те, що обидва виступали на виборах лідерами неіснуючих політичних сил. Але ось про майбутні вибори, які мусять проводитися за законодавством України, ці обидва лідери згадують регулярно. Опозиційний блок теж згадує про майбутні вибори та потихеньку веде переговори з представниками сепаратистів, аби йому, Опозиційному блоку, дозволили взяти участь у виборах на тій території, куди інші політичні сили офіційного Києва гарантовано не отримають ніякого доступу. Якщо домовленості Опозиційного блоку з сепаратистами пройдуть успішно, то Опозиційний блок, можливо, представлятиме в парламенті й інтереси сепаратистів, тобто практично ворогів державності й незалежності України. Таким чином ОБ (опозиційний блок) автоматично і остаточно стане проросійською партією в парламенті на радість російським політикам.
Політичне життя в Україні в ці дні не обмежується тільки обопільними звинуваченнями представників влади й опозиції в корупції. Безпосередньо на засіданні Кабінету міністрів у режимі live в ефірі національних телеканалів було заарештовано міністра Міністерства надзвичайних ситуацій та його заступника. За ефектом у суспільстві цей публічний арешт із одяганням міністру та його заступнику наручників на засіданні Кабміну можна порівняти тільки з пострілом «Аврори» 1917 року. І якщо освічена частина суспільства сприйняла цей арешт дещо скептично, як піар команди Президента перед черговою зустріччю з представниками Міжнародного валютного фонду, то більшість українців щиро зраділи, повіривши, що, нарешті, почали заарештовувати корумпованих чиновників. Далі були обшуки й арешти в Київському управлінні державної автоінспекції (ДАІ). Тільки в кабінеті у заступника начальника київського ДАІ виявили більше мільйона гривень. Сам начальник ДАІ встиг покинути територію України і сховався в Білорусі. Наступного дня після арештів в управлінні Київської дорожньої міліції пройшли обшуки й арешти в керівництві державної шахти в місті Красноармійську в Донбасі. Там у директора шахти в кабінеті знайшли більше двох мільйонів гривень, і втекти з України він не встиг. Список заарештованих за останні дні чиновників можна продовжувати довго. Новини про їх арешти й радують, і заспокоюють громадськість, і відволікають від сумних думок, пов’язаних із подорожчанням майже на 300 відсотків газу для населення з 1 квітня цього року. Ці новини відволікають громадян і від проблем, про які українські мас-медіа пишуть не так охоче, як про боротьбу з корупцією. Але якраз ці проблеми можуть найближчим часом призвести до нового витка ескалації вже не в Донбасі, а в інших регіонах. У російськомовному Харкові, місті з півтора мільйонами населення за 340 км від кордону з Росією, діти почали скаржитися на шкільних учителів, які сповідують проросійські погляди й намагаються нав’язати їх своїм учням. Більше того, кілька днів тому керівництво Харківської державної школи номер 136 побувало почесними гостями на з’їзді російських учителів у Бєлгороді — найближчому до Харкова місті Російської Федерації. Цей їхній візит, можливо, і пройшов би непоміченим, якби директор школи та інші члени харківської делегації не сфотографувалися на тлі портретів Володимира Путіна і Дмитра Медведєва з георгіївськими стрічками, причепленими до грудей. Ця фотографія розлетілася по інтернету зі швидкістю звуку. Одначе нікого з учасників цієї поїздки до РФ не звільнили, усі працюють там, де працювали. Міське управління освіти прокоментувало, що за українським законодавством ніхто не має права звільняти вчителів за їхні політичні погляди, повідомивши, що з ними було «проведено бесіду», а також додавши, що претензій на цих учителів од батьків учнів не надходило.