Щоденник Майдану та війни

10 серпня 2015 року. Сподівання та тумани сьогодення

Поки в Росії голосно «ховають» французький сир і польські яблука, задавлюючи їх тракторами та бульдозерами в землю, і таємно ховають своїх убитих в Україні військових і добровольців, жителі Києва та гості столиці вже місяць фотографуються з новими поліцейськими. Ні в кого б і думки не виникло фотографуватися на ву­лиці зі звичайними міліціонерами, яких, певно ж, набагато більше, ніж поліцейських. Але в міліціонерів репутація підмочена й популярності немає, а ось новенькі, молоді, одягнені в чорну форму, всі спортивної статури чоловіки та молоді жінки викликають захват і оптимізм.

Насправді поява нової поліції, як наслідок початку реформи в Міністерстві внутрішніх справ, розбуркала українське суспільство і змусила багатьох фаталістів повірити, що зміни на краще можливі навіть під час військових дій. Нових поліцейських навчали та тренували американські фахівці. Нові поліцейські їздять на машинах або ходять у вигляді патруля вулицями парами й дуже часто це чоловік і жінка. Вони усміхнені, контактні й навіть охоче допомагають літнім донести важку сумку з продуктами до дверей їх будинку! За перший місяць служби в Києві нові поліцейські 14 разів потрапляли в аварії на машинах, іноді з власної вини. Але все одно на них дивляться зі сподіванням. Поки що вони патрулюють тільки вулиці Києва, але вже в серпні такі ж сучасні й дуже кінематографічні поліцейські мають вийти на вулиці Одеси й декількох інших міст.

Поки Київ із радістю звикав до нових поліцейських, за 800 кілометрів од Києва на захід у прикордонному закарпатському містечку Мукачевому відбувся справжній бій із використанням автоматів, із убитими й пораненими. Там, у більш ніж за тисячу кілометрів від лінії фронту в Донбасі, в бою зійшлися звичайні українські міліціонери та бійці «Правого сектора» Закарпаття — радикальної воєнізованої групи націоналістів, велика частина якої воює в Донбасі з сепаратистами. Цей бій «прогримів» на всю Україну. Бойовики «Правого сектора», зазнавши втрат, пішли в закарпатські ліси і, незважаючи на те, що до регіону було послано солдатів Національної гвардії — воєнізованої міліції, кільком із «правосеків» удалося сховатися й уникнути арешту. Закарпаття завжди було відомим центром контрабанди, де в контрабанді сигарет на територію ЄС в рівній мірі брали участь і звичайні жителі, й міліція, і представники місцевої влади та місцевої політичної еліти. Як виявилось, і цей бій був пов’яза­ний із контрабандою. У відповідь на переслідування бойовиків «Правого сектора» в Закарпатті представники «Правого сектора» в Донбасі почали погрожувати Києву та обіцяти піти зі своїх позицій на лінії фронту й вирушити зі зброєю на Київ. Але незабаром вони відмовилися від своїх погроз — до друку потрапила інформація про те, що в «Правому секторі» Закарпаття практично не виявилось учасників військових дій в Донбасі, зате виявилося кілька людей із кримінальним минулим. І тоді стало зрозуміло, що командир «Правого сектора» Дмитро Ярош не тільки не контролює всі групи, які називають себе «Правим сектором», а й, можливо, не знає, хто до цих груп входить. Під час Майдану «Правий сектор» з’явився в кожному регіоні України і це було, напевно, політично вигідно Дмитру Ярошу, бо показувало міць і силу всеукраїнської військової організації. Тепер здається, що деякі групи навіть не просили дозволу на використання бренду «Правий сектор».