Щоденник Майдану та війни
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-8192-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник Майдану та війни». Краткое содержание книги:
Андрій Курков
Щоденник Майдану та війни
Вступ
Коли з людиною та з її країною нічого особливого не відбувається, життя такій людині здається нескінченним і стабільним. Власне, це стан життя, коли час вимірюється моментами кар’єрного зростання, купівлею нового будинку або машини, сімейними святами, весіллями та розлученнями, і називається стабільністю. Людині, яка живе в «гарячій точці» або просто поблизу діючого вулкана, час ніколи не здасться нескінченним. Цінність кожного прожитого дня, кожної прожитої години виявляється неймовірно більшоюза тиждень, прожитий у стані стабільності. Коли живеш поблизу вулкана, реального або метафоричного, день сам наповнюється такою кількістю подій, що і згадати їх усі виявляється справою фізично неможливою. Ці події обов’язково потрапляють іноді двома-трьома рядками, іноді однією-двома сторінками до шкільних підручників історії, але в таких ситуаціях від подій залишаються тільки дати й імена дійових осіб.
Я тепер розумію набагато краще, чому в шкільні роки вважав за краще читати не підручники історії, а щоденники письменників і політичних діячів, які опинялися в центрі історичних подій. Досі пам’ятаю щоденник великого російського поета Олександра Блока за 1917—1918 роки, пам’ятаю добре щоденник Франца Кафки й особливо недавно прочитану повну версію щоденника великого українського кінорежисера Олександра Довженка, в якому він про всяк випадок регулярно хвалить Сталіна, про всяк випадок, лає євреїв і українців, щоб, якщо його заарештують і в КДБ прочитають його особистий щоденник, він міг би послатися на нього, як на доказ своєї лояльності радянській системі.
Я пишу щоденники понад 30 років. Кілька разів до мене звертались українські видавці з проханням опублікувати хоча б уривки зі щоденників, але тоді я так і не зміг змусити себе вибрати з особистих щоденників те, чим я був би готовий поділитися з читачами. І ось, уже не вперше опинившись у центрі «історичного виру», я знову став свідком драматичних подій, що почалися в Україні в листопаді 2013 року і досі тривають. Я не знаю, чим вони закінчаться, я не знаю, що чекає на мене і на мою сім’ю в найближчому майбутньому. Я тільки сподіваюся на краще. Я не від’їжджаю. Не ховаюся від реальності. Я в ній живу щодня. Ми всі вп’ятьох — я, моя дружина Елізабет, наші діти Ґабріела, Тео і Антон, продовжуємо жити в тій же квартирі в центрі Києва, за п’ятсот метрів од Майдану, у квартирі на четвертому поверсі, з балкона якої ми бачили дим від палаючих барикад, чули вибухи гранат і постріли, у квартирі, з якої ми регулярно виходили і на роботу, і на Майдан, і в інших справах. Весь цей час життя тривало, воно жодного разу не зупинялось. І це життя я майже щодня записував, аби тепер спробувати розповісти про нього вам докладно, в деталях. Життя під час революції, життя в очікуванні війни, війни, яка і нині, коли я пишу ці рядки, здається дуже близько, набагато ближче, ніж здавалася навіть тиждень назад.
21 листопада 2013 року
Сьогодні вночі на самому початку доби, близько о пів на першу на Севастополь упав метеорит. Чому він упав саме на Севастополь? Напевно, чиста випадковість. Але все-таки вибрати для свого падіння найбільш російське місто України, в мальовничих бухтах якого базується Чорноморський військовий флот Росії?! Я б, напевно, не звернув уваги на цей сьогоднішній метеорит, якби сьогодні не з’явилася заява прем’єр-міністра Миколи Азарова про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. У моїй трилогії «Географія одиночного пострілу» описано секретний завод із виробництва штучних метеоритів, захований в Уральських горах. Там же, біля заводу, в романі розташовано випробувальний майданчик для запуску цих метеоритів. Мрія радянського військового командування: розбомбити США штучними метеоритами, видаючи їх за справжні. Ось я і подумав: а чи не штучний це був метеорит, за допомогою якого Росія дала знати «найбільш російському місту України» про те, що переговори Януковича і Путіна про припинення європейської інтеграції України успішно (для Путіна) завершено. Євроінтеграція скасовується. Ми знову будемо любити Росію. Європа, здається, шокована. Я теж. Це треба було півроку Януковичу оголошувати, що «ми йдемо в Європу», треба було у вересні цього року йому збирати свою парламентську фракцію в київському штабі Партії регіонів, традиційно розташованому в кінотеатрі «Зоряний», де він вимагав од усіх і кожного строєм, у ногу, йти з ним у Європу, а тим, хто не хоче йти в Європу, пропонував вийти з фракції і партії?! Куди тепер поженуть «строєм» слухняну президенту Партію регіонів?!