Щоденник Майдану та війни

Післямова

Гадаю, що всі ми розуміємо: події, початок яким було покладено заявою Миколи Азарова про припинення підготовки підписання Угоди про асоціацію з ЄС, зробленою 21 листопада 2013 року, мають і матимуть продовження для всіх нас, жителів України, для нашої держави і для сусідніх держав, включаючи весь Європейський Союз. До цієї книжки ввійшла тільки частина нашої новітньої історії, тільки один рік із життя України, нехай і найдраматичніший на сьогодні рік. Цей рік змінив життя кожного з нас, змінив пріоритети й плани, наші політичні симпатії й антипатії, відкоригував наші надії та мрії, нашу з вами реальність. Попереду — не найпростіші часи. Але нам треба пережити всі уготовані для України ви­пробування, зберігши при цьому й гуманізм, і людяність, і вміння тверезо оцінювати те, що відбувається. У цей час ми мусимо ще сильніше любити наших близьких, наші сім’ї, ще більше поважати наших батьків і ще частіше говорити з нашими дітьми і внуками. Ми — і учасники, і свідки цих подій, а значить, на нас іще лягає додаткова від­повідальність. Ми з вами стаємо носіями тієї реальності, що стане скоро дуже важливою частиною новіт­ньої історії України. І тому я завершую цю книжку проханням до вас, дорогі читачі. Проханням дуже простим і цілком здійсненним: постарайтеся записати свої думки, почуття і своє життя в цей непростий період, аби залишити своїм нащадкам особисте свідчення, свій власний щоденник. Це не тільки допоможе їм потім краще зрозуміти те, що відбувалося в країні, а й покаже, наскільки сильно недавнє минуле впливає на найближче майбутнє. Будемо тільки сподіватися, що вплив цей виявиться рішучим у найпозитивнішому сенсі цього слова.