Крига. Частини І–ІІ

Раніше зазирнув сюди таємний радник Дусін; видно було, що в нього є велике бажання підійти й поговорити, й тільки присутність Зєйцовa — розпатлана грива його волосся, зім’ятий сурдут, п’яний заспів у голосі та розмашисті жести — тільки непристойна поява екс-засланця зупинила його. Інстинктивно потягнулося за годинником — немає, розчавлений. Глянулося на циферблат годинника в шафі. Уже по шостій, вечірні тіні незабаром почнуть лягати за вікнами. Все пополудня змарноване на пиятику з Зєйцовим.

— Непомильно, непомильно, — бурмотів він, — але ж, очевидно, що для тіла! Тільки для тіла! Хіба я не слабка людина? Іще один раб! Так, так, ви добре мене побачили наскрізь, — що з того, що я знаю, що я пізнав шлях? Ми всі знаємо шлях до щастя, а якщо не знаємо, то відчуваємо, здогадуємося про нього, а вже напевно відрізняємо шляхи лихі, — але що з того, одна річ — знати шлях, а інша — ним іти, погляньте на мене, слабкий, слабкий чоловік, і саме того дня у Софії, поруч із батьком і його жінками та сестрами моїми зведеними, саме тоді я зрозумів, що зраджу Сєрґєя Андрєєвіча, мушу зрадити, бо якби їм бодай волосина з голови мала впасти, я б не завагався кров кривдника пролити, й не озирався би на Провидіння Боже, й тепер його зраджую, власне купуючи йому помилування, б’ючи поклони перед кесарем, ви думаєте, що я не бачу цього, бачу, — якщо я врятую його від Зими, то всупереч його волі. Так.

Тут він вхопився за карафку і вихлюпнув у склянку рештки алкоголю; піднявши склянку твердою рукою до густого віхтя вусів, до чорної бороди, він проковтнув горілку одним ковтком. Вигнув груди вперед, глибше вдихнув, кулаки сперлися на поверхню кістяної стільниці, витріщив очі, ще раз зітхнув, і voilà, Філімон Романовіч Зєйцов тверезий як дзвін.

— Вєнєдікт Філіповіч, — продекламував він, після чого підняв випростаний палець на висоту чола, немов цілився перед собою з пістолета, навіть око примружив і брову зморщив, — я вас бачу, добре бачу. Ви від них. Ви думаєте, я не знаю, чого ви хочете? Я це добре бачу.

— Ви п’яні.

— А як це стосується суті справи? Я здатний розпізнати. І Сєрґєй також мені розповідав. Той другий доктор із Зими, з Бердяєвим під пахвою… усі вони лютовці… ні в карти пограти, ні кості кинути… сни, сни тлумачити… під Кригу. Кхр, хрррк! — Він раптом закашлявся. — О святий Єфреме, всі святі, що за спрага — води, води! — Рятуйте стражденного!

Він підхопився — хотів підхопитися; він збирався підвестися так мляво, й такої гімнастики вимагало від нього вставання з фотеля, що встиглося його впіймати, притримати й покликати стюарда. З’явилася третя карафка.