Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
… Єдина справжня революція, тобто зміна світу, може відбутися шляхом зміни людської природи — не завдяки тому чи іншому зміщенню матерії та системи розпоряджання матеріальними благами, а завдяки переміні того, що матерією керує. Євангелізація, казав Сєрґєй Андрєєвіч, навернення російської нації. Чи люди вірять у Бога? Навіть коли вони кажуть, що вірять, то живуть так, наче не вірять. Поглянеш: той живе так, а отой так, а ще хтось — отак, а інший — отак. Хто є християнином, а кому в серці лиш грошва рубльова бряжчить? Не пізнаєш! Не пізнаєш! Як це можливо? Що то за віра, що то за Бог, що то за пропащі християни, які самі ділом і словом заперечують свою надію щодня, щогодини? Такий вам скаже: я мушу так чинити, я мушу піклуватися про родину, забезпечити їй їжу та дах над головою, мушу коритися начальству, законів дотримуватися, та й від насильства відмовитися не можу, бо як же мені захиститися від зла, чи ж не вільно мені палицю чи каменюку вхопити у руки, коли злочинник стоїть на порозі й хоче скривдити моїх діточок? Ачухов каже: отож, не вільно, отож, якщо ти справді горобець Божий, якщо ти віддався під владу царства невидимого й у вічні закони увірував, то брешеш тепер учинком і нехтуванням, діючи так, ніби Бога немає, і тільки закон тіла, закон кесаря може тебе врятувати. Запереч законові кесаря, чини Божий закон! — Створи уряд Божий на землі! Тільки тоді, коли всі люди житимуть за цією думкою щосекунди притомности своєї — Бог є, Бог існує, існує Його сила, Його задум, Його перемога в найскромнішій перемозі добра, в Ньому воскресіння і щастя вічне, — тільки тоді переміниться обличчя Землі й настане Імперія Добра.
… Таким було навернення Філімона Романовіча Зєйцова під небом Сибіру.
… Коли я повернувся із заслання, то застав брата Фйодора, який одружився і далі мешкав зі своїми дітьми у батьковому будинку. Поза тим все було, як раніше, але я був новим, і все було по-іншому. Що тепер для мене важили криві погляди сусідів, лихі підшепти й мстиві чутки? Я ж бо сам приніс із собою власну ганьбу, мене обмовляли, в мене тицяли пальцем. Бунтівник! Злочинець, каторжник! Анархіст проклятий! Тоді я подивився на них очима батька. Адже, що такому сердезі залишається, — повірити чужим людям, коли вони описують його своїми чорними язиками, чи повірити власному серцю? Хто радше знає правду про людину: сама вона, чи інші люди? Але! Ви кажете, що людина не знає істини. Знає, знає. Не знає, що знає, а знає. То послухайте ще: трапилося так, що великі сніги випали на наше містечко, тож на день і на два застрягли ми тут усі, хто проїздом у ньому гостював, годі було дістатися на губернський тракт, а через те, що батька також там сніговиця застала, то не дозволив він мені в заїзному домі ночувати, — два дні я мешкав у батькової Софії. От і побачив я розпусту: люблячу родину, чоловіка й жінку і їхніх дочок, і ту любов між ними, яку найясніше бачить людина, в любови необізнана, — бо не золоту, не здоров’ю, не почестям, а саме їй кожен передусім заздрить. І потім, коли відвідала їх Єлизавета, коли дівчатка співали над немовлям колискову, коли я усіх їх в одному покої із Софіїною сестрою побачив, господин Єрославскій, то не заплакав там ревними сльозами, мабуть, лише тому, що останні сльози мені вже давно вимерзли в Сибіру. Ви говорите про сором! Людина, визволена від законів кесаря тіла, вона тільки перед собою, перед Богом у собі може засоромитися. Отож, та безкорислива батьківська любов, може й з пристрасти народжена, не знаю, може й так, — незаздрісна, великодушна, любов, що не має меж і не підраховує відсотки, — чим же супроти неї були всі наші проекти народної справедливости, програми економічних альтруїзмів? Чим — революції та повстання?