Крига. Частини І–ІІ

… Сєрґєй Андрєєвіч також був засланцем, високого роду толстовцем, вигнаним до Сибіру за намовою заздрісного родича-царедворця. Крім того, Синод відлучив Ачухова, а Чорна Сотня пильнує, щоб він не занадто хутко повернувся із Сибіру; його покинули приятелі, багатство він роздав. Тоді він мешкав у Томську й іноді гостював у генерал-губернатора Шульца-Зимового в Іркутську. Часто він їздить слідами лютих і пише до європейських газет листи з краю Криги, проводить дослідження. Коли я з ним познайомився, він був ще чоловіком у розквіті сил: його можна було сприйняти за селянина, так скромно він одягається, таке грубе в нього обличчя, і є в ньому теж якась тверда смиренність, незворушний спокій і велика терплячість, властива людям, чиє життя пов’язане з повільним ритмом землі, з пульсом природи. Я мав їх провести на галявину лютого, Сєрґєя з товаришем. Так ми зустрілися. Що це? Випадковість, звичайно ж, випадковість.

… Сєрґєй звільняв мене з робіт. Коли ми розмовляли… коли то вже не тіло промовляло… Отож, що поза тілом, що понад тілом? Він не мусив мене переконувати, все було в запитаннях. Під тим сибірським небом, холоднішим, ніж закрижаніла земля, під тими горами — ви могли би подумати, що там немає і ніколи не бувало людини серед тварин цієї пущі, що це край дійсно до появи людини. Траплялося, що ми мовчали годинами. Якщо не про тіло, якщо не для тіла, якщо не тілом — то про що говорити? Про що подумати? В чому сенс? Для чого життя? У тому, що плотське немає відповіді. Погляньте-но! Коли вже хтось пізнав пустку, приховану за механікою м’яса, коли він уже сам жив у тій лямці фізіологічної інерції, одне він знає поза всяким сумнівом: т і л о н е м о ж е б у т и з м і с т о м і м е т о ю т і л а. Мета життя перебуває поза життям. Людина не може бути сенсом і виправданням людини — вони містяться поза нею, поза матерією, а що перебуває поза матерією? Тільки тоді, коли живеш задля того, що нематеріальне, живеш насправді, тобто не залишаєшся лише хвилею повторюваного руху: рука, нога, рука, нога, рука, нога, до могили, а тоді ворушаться хробаки.

… Сам не знаю, коли я розповів Сєрґєю Андрєєвічу свою історію. Ми розповідаємо про себе незнайомцям, щоб перестати бути незнайомцями, — горілка допомагає, так, — але знайомим, що із знайомими? Слово проти їхнього досвіду? Вони дізналися вже найкращу правду, яку могли про нас дізнатися. Власне тоді народжується брехня: ми намагаємося виправдовуватися, шукаємо пояснень поза нами, знаходимо причини, які звичайно ж прийшли ззовні (ззовні тіла). Але Сєрґєй нічого про мене не знав; усе, що я казав, було правдою. Я розповів йому про кривду Анти-Йова, про революцію, про поразки марксистів. І те, що пролунало з моїх уст, я вже сам чув по-іншому, ніж раніше. А чим, власне, мали би відрізнятися капіталізм і комунізм? Обидва вони зводять людину до того, що матеріальне. Для обох людина є тілом. І тим, що вона з’їсть, тим, чим вона випорожниться, а зокрема тим, скільки це коштує, есхатологія, переведена в цифри й рублі, не душа, а торговий баланс. Тож порятунок не в них.