Казки народів світу

— Хто ти, лицарю? Як тут опинився? — запитала дівчина. — Адже сюди ніхто не проникав ні на крилах птаха, ні під черевом гадюки. Як же ти дістався?

Ахмед розповів дівчині все, що з ним було, від початку до кінця. А тоді й питає:

— А ти ж хто? Як тут опинилася?

На очах у дівчини забриніли сльози.

— Не питай! Щоб розповісти, треба багато часу. Краще тікай звідсіля, а мене покинь.

Бо як не втечеш зараз, накладеш головою!

І дівчина хутко обв’язала вірьовку довкола пояса Ахмеда, потім зірвала кілька гранатів і дала Ахмедові:

— Гранати знадобляться тобі. А тепер — швидко втікай!

Люди з каравану почали піднімати Ахмеда, та коли він уже дістався до середини, вірьовка раптом луснула й Ахмед гепнувся до ніг красуні. Люди з каравану позаздрили Ахмедові: «Коли ми його витягнемо, він почне хвалитися та глузувати з нас». Тоді парубок, що репетував: «Горю!» — перерізав вірьовку.

— Що ж робити, — сказав Ахмед красуні.— Лишуся тут із тобою.

Дівчина-красуня заплакала й розповіла Ахмедові своє горе. Сім років жила вона в страшного дева, в цьому саду, куди він нікого не впускав. А коли хто й заблукає, то дев з’їдав безталанного, а кістки воронам викидав.

— А як же ти сюда попала? Чому дев не вбив тебе? — запитав Ахмед.

— Краще б він мене з’їв! — скрушно промовила красуня. — Адже я донька падишаха й заручена з сином іншого падишаха. Але дев викрав мене, розлучив з нареченим, ще й заворожив його. Ось уже сьомий рік, як мій суджений ходить причинний. А дев хоче сам одружитися зі мною, вже й до весілля готується. Оце ось має він заснути, а коли проспить сорок діб, візьме мене собі за жінку й вирве з мого серця найдорожчий спогад… А втекти від нього ніяк.

— Невже таки неможливо щось зробити? А може, я тобі таки допоможу?

Красуня розчулилася, і на її очах забриніли сльози. Врятувати її могла тільки смерть дева, а вбити його можна лише тоді, коли він засне — вгородити кинджал між очі. Та тільки хто зможе зробити це? Де є така людина, дужа, мов тисяча лицарів, ще й з крицевим серцем?

Ахмед блиснув очима й вигукнув:

— Хоч мене й прозвали Ледачим Ахмедом, та це не вадить! Я тебе визволю. В мене є сила й серце!

Красуні стало жаль юнака, адже дев ще не спав і міг почути запах людини. Тоді він уб’є Ахмеда.

— Забудь мене й тікай! — промовила дівчина.

Та Ахмед не боявся смерті.

— Я врятую тебе, якщо навіть це коштуватиме мені життя!

— Ти найвідважніший юнак на світі! Та коли ти залишишся тут — загинеш. Приходь сюди через п’ять днів, коли дев засне. А поки що втікай.

Вона повела Ахмеда до колодязя й дала йому сумку, повну гранатів.

Ай, як важко було вилізати з колодязя! Ледачий Ахмед чіплявся за каміння, обідрав руки й ноги. Та врешті виліз і полегшено зітхнув.