Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Брати подякували бабусі, вискочили з хати й побігли навмання темною дорогою.
Раптом чують — щось гуркотить, наче грім.
Хлопці зупинилися.
Потім оговтались і підійшли до того місця, звідки чувся дивний звук. Дивляться — роз кинувши лапи, на узбіччі спить чудовисько оні.
— Я боюся!.. Я боюся!.. — заплакали старший і середульший брати.
— Та цитьте, не плачте! Бо чудовисько прокинеться. Треба тихенько пройти повз нього, — порадив найменший брат і глянув на чудовисько. Воно міцно спало й не збиралося вставати.
Найменший брат помітив, що чудовисько взуте в сандалії-скороходи.
«Ці сандалії стануть нам у пригоді. Треба їх узяти і втекти», — подумав менший брат і почав стягати сандалії з чудовиська.
Стягнув одну — чудовисько дригнуло лапою, повернулося на другий бік, пробелькотіло: «Ага, ага, йдуть миші на нічну роботу, ба-ба-ба…» — і знову захропло.
Хлопець узявся до другої сандалії. І цього разу чудовисько перевернулося на другий бік і промимрило: «Ага, ага, вже миші повертаються додому, ба-ба-ба…»
Менший брат схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.
— Брате, взувай сандалії! — звелів він старшому, а тоді підсадив середульшого йому на спину, сам виліз на самий верх і звелів: — Сандалії-скороходи, несіть!
І сталося диво — троє хлопців полетіли, мов куля.
Від шуму, який здійнявся, чудовисько пробудилося.
— Ой, мої сандалії вкрали! — закричало воно й кинулось наздоганяти втікачів. Та хіба могло воно змагатися із сандаліями-скороходами? Довелось йому махнути на все лапою і вернутися в хатину.
Бабуся, стурбована долею братів, запитала:
— Ну що, впіймав дітей?
— Та де там! Коли я спав, вони поцупили мої сандалії-скороходи, — скрушно відповіло чудовисько.
Бабусі відлягло від серця.
Три брати пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.
Тим часом їхня мати карталася думкою: «Як там мої дітоньки? Що я наробила? Піду й приведу їх назад…»
Як же вона зраділа, коли її сини вернулися живі та здорові! Вона аж заплакала.
Кажуть, після того сини дружно працювали й були матері надійною опорою.
ТАРО-СИЛАЧ
Японська народна казка
Жили собі колись чоловік і жінка. Та не було в них дітей. А їм так хотілося мати синочка!
От жінка почала ходити в храм і молитися богині милосердя Каннон.
— Богине, благаю тебе, пошли нам дитятко!
Молилася вона сто днів, а на сто перший знайшовся в неї хлопчик.
Ріс він швидко, мов на дріжджах. Батьки тішилися ним, як найдорожчим скарбом.
Та от лихо — хлопець виріс здоровий, але не говорив ні слова.
Батько й мати занепокоїлися.
На превелике щастя, коли хлопцеві минуло п’ятнадцять років, він раптом проголосив:
— Мамо, тату, не журіться, а купіть мені важкенну залізну палицю, бо я вирушаю в подорож.
— Навіщо?
— Вона правитиме мені за ціпок.
Здивовані батько й мати перезирнулися. Але цього дня їхній син уперше заговорив, тож радості їхній не було меж.
Вони зібрали всі свої гроші і попросили коваля викувати залізну палицю на триста кілограмів. Тягти її додому довелося усім селом.
Хлопець глянув на палицю і всміхнувся, а тоді схопив за кінець і вигукнув:
— Е-е-е-х!..
І враз обернувся на велетня.
Приголомшені й водночас зраділі селяни дали йому ім’я Таро-Силач.
Таро-Силач закинув палицю на плече й вирушив у путь.
Іде та йде, коли це бачить — чолов’яга котить здоровенну каменюку.
— Не заважай мені своїм камінням! — і Таро-Силач одним ударом палиці відсунув каменюку на узбіччя.
Незнайомий розгнівався:
— Як ти посмів?! А ти знаєш, що я, Таро-Котикамінь, найсильніший у Японії?
І він замахнувся на Таро-Силача палицею.
Але Таро-Силач випередив його: розмахнувся своєю палицею, і незнайомий полетів, мов куля, в небо.
Таро-Силач глянув угору, почекав трохи, дивиться — Таро-Котикамінь уже на землі.
— Ну що, зрозумів, з ким справу маєш?
— Зрозумів. Будь ласка, візьміть мене на службу! — склавши долоні докупи, благав Таро-Котикамінь.
Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони пішли далі.
Ідуть та йдуть, коли це зустрічають чолов’ягу з червоним храмом на спині.
— Уступися! Уступися! — гукнув Таро-Силач незнайомому й тицьнув залізною палицею в його ношу. Храм загуркотів й покотився на землю.