Казки народів світу

ЧОТИРИ БАЖАННЯ

Корейська народна казка

Давним-давно жив у провінції Пхенандо старий селянин. І було в нього четверо синів.

Покликав якось батько синів та й каже:

— Чув я, що на білому світі є чимало чудес. Підіть та подивіться, чи правду кажуть добрі люди. А через три роки вертайтеся додому.

Уклонилися сини батькові та й розійшлися в різні боки: один — на північ, другий — на південь, третій — на схід, а четвертий — на захід.

Через якийсь там час повернулися сини в рідні краї. Почав їх батько розпитувати, що вони бачили на чужині, чого навчилися.

Вийшов наперед старший і каже:

— Є на півночі дивовижні люди: вони бачать усе, що від людських очей заховане, кожну річ дістати потрапляють. Три роки прожив я серед них і всього, що вони вміють, навчився.

Підійшов до батька другий син:

— І на півдні дивовижний народ живе: за тисячу лі[8]найменшу пилинку бачить. Я теж тепер усе, що захочу, можу бачити.

Третій син усміхнувся, вклонився батькові та й каже:

— А я на сході жив і навчили мене стріляти без промаху. А чудес я ніяких не бачив.

— І я теж їх не бачив, — сказав наймолодший син. — На заході навчили мене зшивати все, що захочеш, та так, щоб людське око ниток не помітило.

Вислухав батько синів і вирішив влаштувати їм випробування. Покликав до себе він другого сина та й каже:

— На відстані ста лі звідси скеля стоїть, а на скелі дерево. Що на тому дереві між гіллям заховане?

Подивився юнак удалечінь і каже:

— Там поміж гілками гніздечко сіре, а в ньому троє яєчок лежить.

— Ану, дістань ті яєчка, — сказав батько старшому синові.

Простяг руку старший син, і в ту ж мить опинилися на долоні в нього троє яєчок.

Глянув батько на третього сина:

— А тепер, синку, твоя черга. Вистрели в яєчка, та так, щоб кожне надвоє розкололося.

Взяв третій син лук і стріли, націлився, однією стрілою пронизав троє яєчок — і кожне навпіл розкололося. А наймолодший син уже напоготові стоїть, нитку з голкою тримає, щоб ті яєчка зшити.

Зшив наймолодший брат шкаралупу. Взяв батько яєчка, так і сяк повертає, ніяк шва помітити не може.

Усміхнувся синам:

— Молодці,— каже. — Багато про що ви дізналися, багато чого навчилися. Тепер мені й смерть не страшна: не пропадете ви на білому світі.

Уклонилися батьку сини та й вийшли з дому — на людей подивитися і себе показати: давно ж бо у своєму селі не були. Дійшли вони до рогу, дивляться — на стіні грамота висить: «Пропали у вана[9] скарби незліченні — гордість країни нашої. Хто знайде ті скарби, що захоче, те й може прохати — всі бажання виконає ван».