Казки народів світу

— Це ж тепер, мабуть, мій наречений позбавився девових чарів і розум повернувся до нього!

Тут Ахмед згадав і свою дружину. Закортіло йому швидше повернутися додому й розповісти їй свою пригоду. Та красуня порадила Ахмедові, щоб він обійшов увесь сад і повипускав усіх невільників. Так він і зробив, а потім Ахмед і дівчина набрали собі добра та й пішли до колодязя. Тільки ж колодязь тепер став довгою курною дорогою. Багато вони йшли чи ні, а прийшли нарешті до міста, в якому жив колись Ахмед. Разом із дівчиною-красунею Ахмед побіг до своєї маленької хатинки, але двері їм відчинила незнайома бідна жінка. Вона сказала, що мати з дружиною Ахмеда поставили собі новий гарний будинок, а цю хатину віддали їй. Здивувався Ахмед, але красуня усміхнулася й промовила:

— Не треба дивуватися. Адже ті гранати, що я тобі їх дала, були з яхонту.

Бідна жінка показала їм дорогу до нового будинку. Що вже пораділи дружина та мати Ледачого Ахмеда — кинулися йому на шию й довго цілували. А потім почали розповідати, як жили самі.

Дівчина-красуня з їхніх розповідей дізналася, що вона попала в місто, де жив її наречений. Сім років не бачив його ніхто на вулиці, а це недавно він знову вийшов на люди.

Хутко дали знати падишахові, що наречена його сина та лицар, що звільнив її, прибули до міста. Покликав падишах їх до палацу, йдуть вони, а дружина Ледачого Ахмеда — найменша падишахова донька — тим часом сховалася в кутку.

Падишах та його син побачили дівчину-красуню й заплакали від щастя. Смуток покинув місто. І тоді падишах згадав свою найменшу дочку: «Де вона тепер, чи хоч жива?» І він так зажурився, що й ложка випала в нього з рук. Тоді найменша дочка не втрималася, вибігла й подала батькові ложку.

Вискочив падишах із-за столу й радісно вигукнув:

— Слава аллаху! Я знову знайшов свою дочку!

Коли ж падишах дізнався, що майбутню невістку звільнив зять, Ледачий Ахмед, то спершу неймовірно здивувався, а потім, поміркувавши, вирішив посадити на свій трон такого відважного та щирого зятя.

Багато років правив Ахмед країною та так справно, що вже ніхто не міг сказати на нього «ледачий».