Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Прочитали брати грамоту, повернулися додому й про все батькові розповіли. Вислухав їх той і каже:
— Знайдіть ті скарби, сини мої. Вони ж не вану, а країні нашій, народу нашому належать.
Став тоді другий син навсебіч розглядатися. Поглянув на північ — нічого не побачив, поглянув на захід — і там нічого, на сході теж нічого немає, а на півдні, на далекому острові, що за тисячу лі від рідного краю, побачив він скарби незліченні. Лежать вони в скелі високій, а скелю ту дракон охороняє.
— Ну, синку, діставай скарби, — каже батько найстаршому синові.
Похитав той головою і мовить:
— Не можу й сам ті скарби підняти — важкі вони дуже. Доведеться, видко, всім нам пливти по них.
Змайстрували брати великого човна і попливли до далекого острова. А доки пливли, другий брат за драконом спостерігав, звички його вивчав.
Як прибули вони до острова, другий брат і каже:
— Цілими днями дракон не їсть, не п’є, біля скелі лежить, скарби стереже. Тільки раз на десять днів відлучається, щоб у морі викупатися. Завтра саме такий день — виберемо слушну мить і викрадемо скарби.
Витягли брати човна на берег, заховалися й стали чекати.
Нарешті дракон пірнув у море. Тоді брати підкралися до скелі, витягли скарби, повантажили в човен і чимдуж поспішили назад.
Повернувся дракон до скелі, бачить — пропали скарби. Глянув на море, помітив удалині човна, а на ньому чотирьох братів. Заревів дракон страшним голосом і кинувся навздогін.
Побачили його брати, стрепенулися.
— Виручай, — кажуть третьому братові.
Взяв тоді третій брат лука, натягнув тятиву й пустив стрілу прямо в серце драконові. Захарчав дракон, забив могутнім хвостом по воді і пішов на дно моря. А в небі грім грізно прогримів, по морю величезні хвилі прокотилися. Ударила хвиля в човен і вибила одну дошку. Почав човен тонути, а наймолодший брат гукає:
— Не бійтеся, брати, залатаю я човна!
Заходився він човна латати, а брати йому допомагають: один дошку тримає, другий в голку нитку затягує.
Залатав наймолодший брат пробоїну, та так що й непомітно, де вона була. Добулися вони до рідного краю. Вийшли на берег, а люди їх уже ждуть, радісними вигуками вітають.
Віддали брати вану скарби, а він і каже:
— За те, що врятували ви скарби незліченні, виконаю я всі ваші бажання.
Уклонився тоді вану старший брат і мовить:
— Немає в мене іншого бажання, крім того, щоб ти віддав землю біднякам.
Уклонився далі другий брат і мовить:
— Немає в мене іншого бажання, крім того, щоб ти дав кожному біднякові нове вбрання.
Вийшов наперед третій брат і попросив звільнити людей, які за борги в тюрмах сидять, а четвертий попросив справедливих суддів призначити.
Нічого робити, довелося вану виконати бажання братів. Зраділи люди, дякують братам, а ті відповідають:
— Не нам дякуйте, а батькові нашому. Він нас розуму навчив, на добрі діла справив.
ГОНЧАР
Непальська народна казка
Жив колись у Непалі гончар — великий шанувальник бога Шіви. Тільки випадала йому яка вільна часинка, він молився Шіві, день у день ходив до сільського храму, не пропускав жодного свята на честь Шіви, постився, коли належало, і роздавав милостиню бідним. Був той гончар дуже чесний ремісник, і посуд виходив у нього пречудовий. Лише одне засмучувало його: хоч як він мудрував, а не міг зробити так, щоб його глечики, горнята й миски не билися. І от з’явився якось перед ним уві сні бог Шіва та й питає:
— Чи ти справді хочеш, аби твій глиняний посуд ніколи не бився?
— О так, всемогутній Шіво, — відказав гончар, — це моє найпалкіше бажання в житті. Якби воно здійснилося, я був би найщасливішим на світі!
— Подумай гарненько, — мовив на це Шіва, — якщо ти певен, що ніколи-ніколи не пошкодуєш про це бажання, то я його виконаю.
— Я ніколи-ніколи про це не пошкодую, — твердо відказав гончар.
— Хай так і буде, — мовив Шіва і зник.
Прокинувшись уранці, гончар насамперед вирішив пересвідчитися, чи правдивий його сон. Сів він швиденько за гончарний круг і зробив горнятко. А потім, ще й глина не просохла, ним пожбурив з усієї сили об камінний мур. Як же зрадів він, коли побачив, що горнятко цілісіньке!
Невдовзі слава про його глиняний посуд, який не б’ється, пішла по всьому селу, а далі й по окрузі.