Горить свіча
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
— Що відповімо на цей підступний, оманливий лист?
Важка тиша зависла у гридниці. Бояри пальцями кошлатили бороди, переглядалися через стіл. Хто ж перший наважиться сказати слово?
— Може, й справді подумати та піти у підданство до Батия? — непевно прогув, знизуючи плечима, Домажир і поплямкав губами, мовби хотів виправдатися за свій блюзнірський намір здати місто. — Адже ж всі загинемо! Хіба не видно? Всі загинемо! Може, й справді подумати?..
Гридниця враз наповнилася гамором. Хтось крякнув, хтось зашаргав ногами. Але інші мовчали і погляди звернули на єпископа, що, згорбившись, сидів попереду, неподалік княжого столу. Він був сивий, високий і, здається, дрімав — така кволість відчувалася у всьому його вже неземному тілі. Та раптом несподівано для всіх він сильно стукнув своїм посохом по підлозі. Стукнув — і встав. Суворим поглядом обвів гридницю і принишклих бояр.
— Що я чую, бояри? Про що подумати? Про що подумати, боярине Домажире? Про здачу Києва? Про здачу наших святинь? Одна думка про це — святотатство! Вся Русь два літа мечами різалася до останнього подиху з поганими, а Київ, матір городів руських, виходить, здати без бою? — Голос його загримів, як трубний клич, і дивно було всім, що з такого утлого, немічного тіла раптом вирвалася така сила. — Свята церква християнська закликає вас, бояри, грудьми стати на захист древнього Києва і всієї землі нашої! Військо мунгальське не безмежне, і кожен загиблий Батиїв воїн — то зменшення тієї антихристової сили! І десь колись дійдуть ці гоги та магоги до останньої межі, яку не зможуть через свою слабість переступити, і покотяться назад, аки злі духи перед хресним знаменням! Священний обов'язок кожного, хто може тримати меча в руках, не думати про смерть, не думати про рани та про долю ближніх своїх, а мужньо битися з нехристами — і благодать Божа зійде на вас! Якщо треба буде, то вся братія наша — від причетника до архідиякона — стане на вали з хрестом і мечем, а я один молитимусь у святій Софії за всіх — живих і убієнних! Амінь!
Домажир сопів і совався на лаві, почервонілий, мов варений рак. Іншому не змовчав би, але єпископові…
— Архіпастире! Та я що… Та я нічого… Та я і в думці не мав… — забубонів він, не піднімаючи очей. — Я перший стану на вал і сина візьму з собою. Та щоб я пішов на перемови з Батигою? Та ніколи!
— Ну, й амінь на цьому! — знову стукнув посохом єпископ. — Гадаю, ніхто більше не хоче так думати, як боярин Домажир? То й ще раз — амінь на цьому! Будемо триматися до останнього, як Бог нам велів! А якщо він захоче покарати нас за гріхи наші, то на те його Божа воля!
— Всі чули? — спитав Дмитро.
— Всі! — дружно гукнули бояри.
— Тоді так і порішимо — битися до останнього, скільки сил наших стане! А Батиєві нічого відповідати не будемо!
— Не будемо!
— От і гаразд. Тепер слухайте, бояри. Уже який день живемо ми в облозі, а військового порядку у місті немає. Кожен чинить, як сам знає. Так не годиться! Не думайте, що коли ми без князя, то й влади немає. Я — ваша влада! — він стиснув кулак і підніс перед собою. — Ім'ям князя Данила — я ваша влада! Запам'ятайте це! І не подивлюся я, чи ти смерд, чи закуп, чи купець, чи боярин, — всім буде одна шана й одна кара! В такий час живемо!