Горить свіча

— Слухаємо, батьку, — знову повторив він. Дмитро підійшов ближче.

— Я ось чого вас покликав… Беріть коней і їдьте на Копирів кінець. Там, як мені стало відомо, скупчилося на майданах та вулицях майже півтори тисячі бездомних іудеїв, що з передмість утекли в Київ. Розшукайте боярина Воротислава, який керує обороною Копиревого кінця, з ним зайдіть до рабина Ісаака Зайденберга і гуртом влаштуйте людей по дворах, щоб мали притулок і їжу. А коли з цим покінчите, відберіть з них чоловіків, здатних носити зброю, розбийте на десятки та сотні, наставте десятників та сотників, дайте всім мечі, луки, бойові сокири і визначте місця на валу, які вони мусять обороняти.

— Мені залишатися там? — спитав Ілля.

— Так, ти будеш там замість мене. Я повинен знати, що робиться кожного дня і навіть кожної години на тому кінці.

— А Добриня?

— Добриня допоможе тобі і повернеться назад. Я хочу послати його до Лядських воріт. Там боярин Домажир… Та й взагалі, всі ви будете моїми руками і моїми очима по всьому Києву, а особливо там, де можна чекати ворожого приступу. Поділ мене дуже непокоїть: вали там нижчі, і заборола слабші. Чи не перевести всіх подільців у Верхнє місто?

— Поки що не варто цього робити, — сказав Добриня. — Хіба коли стане дуже скрутно.

— Я теж так думаю. Тоді — йдіть! І кожного вечора повертайтесь додому, бо я хочу знати, що робиться у нашому нещасному обложеному Києві. Йдіть!

Копирів кінець, куди незабаром прибули Добриня та Ілля, був розташований у західній частині міста. З Ярославового города сюди вели могутні Іудейські ворота[87], від яких широка вулиця пролягала до Білгородських, або Західних, воріт[88], звідки починався Білгородський шлях. Тут, окрім корінного люду, мешкало чимало багатих євреїв, або, по-тодішньому, іудеїв — купців, гендлярів, лихварів, ремісників. Ще більше їх, особливо бідноти, тулилося за Білгородськими ворітьми, понад Білгородським шляхом, по схилах горбів, по ярах та понад річкою Глибочицею. Жили вони тут здавна, ще з десятого сторіччя, у невеликих дерев'яних та мазаних хатинах, нерідко в напівземлянках, шили чоботи, одяг, шапки, валяли валянки, виготовляли вози, збрую, бочки, діжки, верстати для ткання, займалися дрібною торгівлею, ледве зводячи кінці з кінцями, фурманували. Тепер увесь цей люд — з дітьми, домашніми тваринами та птицею, лантухами та вузлами, начиненими бідняцьким скарбом, рятуючись од видимої смерті, всунувся в Копирів кінець і запрудив усі майдани, вулиці та вузькі провулки. Значна частина їх уже познаходила притулок у своїх багатих одноплемінників та знайомих городян, але багато хто ще сидів разом з дітьми та стариками на своїх бебехах попід частоколами, трясучись від осіннього холоду.