Історія польсько-українських конфліктів т.3

Першою жертвою став Василь Бохно з Теребіня, якого Ян Тиран з Радави прив'язав до дерева і пробив багнетом. Пізніше від рук банди з В'язівниці у Теребіні загинули два старих, Вац і Скуратко Іван. У Радаві вбили хворого Білого (прізвисько Чуйка). На мосту вбили і вкинули у воду Вербицького, а малого хлопця Тонкого вбили на пасовищі. АК вбила Анелю Білу і Володимира Шегду, Петра Бохна, який повертався з магазину і назвався поляком, але, коли виявили, що він таки українець, вистрелили йому в обличчя і втекли на велосипеді. Поранений, він доповз до села, і тут його якось врятували. Такі події були на порядку денному в усіх селах Ярославщини. Мешканці сіл, розташованих на безлісній території, таких як Монастир чи Лежахів, мусили переселитись у лісисті околиці, забрати худобу і все, що тільки можна з собою взяти.

Терор припинила акція загонів УПА під командуванням Залізняка. 17 квітня УПА напала на В'язівницю і ліквідувала осередок польських банд з командиром Армії Крайової Глиняком. Після цієї сутички були ліквідовані постерунки міліції в усій околиці, і, таким чином, вся польська адміністрація перестала існувати. Радава опинилась під опікою УПА, точніше кажучи СКВ (Самооборонний кущовий відділ). Цей кущ складався з хлопців головним чином із Радави, Монастиря, Нелепковиць, В'язівниці та деяких сіл із-за Сяну. Настала «упівська республіка» з кордоном на Сяні, яка протрималась до весни 1946 року. У цей період було кілька облав Війська Польського на ліси, але без значного ефекту. Першою найбільшою акцією з великою кількістю війська була облава, яка охопила наше село. Це було на Великдень 1946 року. Тоді були спалені майже всі присілки нашої гміни. Люди збудували собі згодом землянки і прожили в них до виселення влітку 1947 року. Військо Польське влаштовувало такі акції все частіше, але не так систематично, як перед тим робили це звичайні польські банди.