Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Якийсь час йому здавалося, що «Гейлорд» погано на нього впливає. Там усе було протилежне пуританському, релігійному комунізмові будинку № 63 на вулиці Веласкеса — мадрідського палацу, де розташувався штаб Інтернаціональних бригад. На вулиці Веласкеса, 63 ти почував себе членом чернечого ордену, а в «Гейлорді» ніколи й не відчувалося тієї атмосфери, що панувала в штабі П'ятого полку, поки його не поділили на бригади нової армії.
В тих обох штабах ти почував, що береш участь у хрестовому поході. Це єдине слушне визначення, хоча вираз цей вже такий утертий і заяложений, що справжній зміст його давно вивітрився. Незважаючи на бюрократизм, на невмілість, на партійні чвари, ти переймався тим почуттям, якого сподівався і не зазнав у день першого причастя. Це було почуття обов'язку перед усіма гнобленими світу, почуття, про яке так само важко й ніяково говорити, як про релігійний екстаз, і водночас почуття таке ж справжнє, як те, що охоплює тебе, коли слухаєш Баха, чи коли стоїш у Шартрському чи Ліонському соборі й дивишся, як світло ллється крізь величезні вітражі, чи коли роздивляєшся твори Мантеньї, Греко і Брейгеля в Прадо. Воно визначало твоє місце в чомусь, у що ти вірив беззастережно, всім своїм єством, і воно давало тобі відчуття цілковитого братерства з усіма тими, хто служить цій самій справі. Це було щось зовсім незнайоме тобі раніше, але тепер тобі довелось його зазнати, і воно, разом із причинами, що його викликали, набуло для тебе такої ваги, що навіть власне життя стало тобі зовсім байдуже; і якщо ти стараєшся уникнути смерті, то лише для того, щоб вона не перешкодила тобі виконати свій обов'язок. Але найкраще було те, що ти міг робити щось в ім'я цього свого почуття й цієї внутрішньої потреби. Ти міг боротися.
Отже, ми стали до боротьби, думав він. І ті, хто бився добре і вцілів, незабаром втратили чистоту почуттів. Навіть і півроку не минуло.
— Але коли ти береш участь в обороні позиції чи міста, та колишня чистота почуттів повертається до тебе. Так було під час боїв у Сьєррі. Там під час бою відчувалася справжня революційна солідарність. Там, коли вперше виникла потреба зміцнити дисципліну, він це зрозумів і схвалив. Знайшлися боягузи, які під ворожим вогнем почали тікати. Він бачив, як їх розстрілювали й залишали гнити при дорозі, тільки познімавши з них зброю й цінні речі. Те, що брали зброю, чоботи й шкіряні куртки, було цілком слушно. Те, що брали цінні речі, було просто розумно. Інакше все це забрали б анархісти.
Тоді здавалося слушним, потрібним і справедливим, що людей, які тікали, розстрілювали на місці. Нічого поганого в цьому не було. Вони тікали тому, що думали тільки про себе. Фашисти атакували, і ми зупинили їх на тому схилі, серед сірих скель, карликових сосон і тернини Гвадаррами. Ми трималися на лінії шосе під бомбами, а потім під артилерійським обстрілом, коли фашисти підтягай гармати, і під кінець дня ті, що вціліли, пішли в контратаку й відігнали фашистів. Потім, коли вони спробували обійти нас, пробираючись між скель і дерев із лівого флангу, ми засіли в будинку санаторію й стріляли в них із вікон і з даху, хоч вони обійшли нас уже з двох боків. Тоді ми дізналися, що означає потрапити в оточення, і ми тримались, поки контратака відкинула їх знову назад, за шосе.
Серед усього цього, відчуваючи страх, від якого пересихає в роті й горлі, в поросі розкришеного тиньку, коли в спалахах і гуркоті вибухів завалюється стіна, витягуєш із руїни кулемет, відштовхуєш убитих кулеметників, що лежать долілиць, присипані камінням, і, сховавши голову за щитком, висмикуєш зім'яту гільзу, вирівнюєш стрічку і, лежачи за щитком, знову поливаєш кулями шосе; ти зробив те, що треба було зробити, і знаєш, що правда на твоєму боці. Ти зазнав задушного сп'яніння бою, сп'яніння, що очищає тебе й само очищається страхом, і того літа й осені ти бився за всіх знедолених світу, проти всіх гнобителів, за все те, в що ти віриш, і за новий світ, що його розкрили перед тобою.
Тієї осені, думав він, ти навчився не звертати увага на знегоди, терпляче витримувати і холод, і вогкість, і бруд нескінченних саперних та фортифікаційних робіт. Те почуття, що його ти зазнав улітку й восени, було глибоко поховане під утомою, нервовим напруженням, мукою безсонних ночей. Але воно не вмерло, і все, через що довелося пройти, тільки зміцнювало його. Саме в той час ти відчував глибоку, розумну й безкорисливу гордість — і якби ти прийшов з усім цим до «Гейлорда», на тебе б там дивились як на нудного дурня, раптом подумав він.